Отці пустинники і жони непорочні, Щоб серцем залітать у селища заочні, Щоб покріплять його і гамувати кров, Зложили господу багато молитов. Та ні одна із них мене так не втішає, Як та, що з вірою священик промовляв У сумовиті дні великого поста; Частіше все мені приходить на уста Те слово, що мені упалі живить сили. Владико днів моїх! Неробства дух похилий, Любоначалія, страшного, ніби змій, І марнословія не дай душі моїй. Та дай побачити гріхи мої й облуди, Щоб я на ближнього не накидав огуди, І дух смиренності, й терпіння, і любов, І чистоту мені даруй, о боже, знов.
|