VДнів пізніх осені не вміють шанувати, Та дуже їх люблю я, читачі мої, За тиху їх красу і за непишні шати. Дитина так мала, занедбана в сім’ї, Мене приваблює. Одверто вам сказати, Над всяку пору я люблю її; Багато доброго, коханець непримхливий, Зумів знайти я в ній, лагідній і пестливій. VIЯк пояснити це? Сподобалась мені; Так інший з юнаків, бува, сухотну діву Сподоба інколи. Живе останні дні Сердешна дівчина без нарікань, без гніву, І сяють усміхом уста її марні, Не відчува вона ще смерть страшну, квапливу, Співає; щоки ще червоні і ясні, Сьогодні ще вона жива, а завтра – ні. VIIЗасмутлива пора! Очей зачарування! Приємні дні її прощальної краси, Люблю природи я розкішне завмирання, В багрець і золото одягнені ліси, У вітті вітру шум та свіже повівання, В імлі багристій ледве чутні голоси, Проміння нерясне, і перші ще морози, І сивої зими віддалені погрози.
|