|
Здробляючись об скелі злі, У піну лави, в шум пішли, І надо мною в крик орли, І гай в роздор, І блищуть серед хвиль імли Гей гори-гор. Звідтам зірвався раз обвал І зринув з гуркотом завал, І поміж скель тіснини тал Загородив, І Терека могучий вал Перепинив. Враз, знітившись і ледь що жив, – Терек, ти свій рев спинив; Та задніх хвиль упертий гнів Пробив сніги... Озвірившись, ти затопив Всі береги. – довго прорваний обвал Лежав, як брила, як метал, І Терек ніс під ним свій шал, І пилом вод, І шумом пін зрошав нетал, Льодів розвод. І шлях ішов по нім в окол: І кінь скакав, і віл впривол, Верблюда вів багат-негол Степний купець, Де нині тільки мчить Еол, Небес жилець.
|