|
Ні, я не дорожу шаленством раювання, Стогнанням, зойками, невситністю бажання Вакханки юної, коли вона, моя, – В моїх звиваючись обіймах, мов змія, – Цілунків язвами і рухами злягання – Останню квапить мить солодкого здригання! О, як, смиреннице, миліша ти мені Щасливий муками, я наче у вогні, Коли, погодившись на пристрасні благання, Ти, згодом, віддаєшся, ніжна, без бажання, Холодна, мовчазна, мій геній чистоти, Вся – безучасна, ледь відповідаєш ти... Та ось – жвавішаєш, немов – скорившись долі, І поділяєш жар мій грішний мимоволі.
|