|
Все в ній гармонія, все диво, Все пристрастям чуже земним; Вона покоїться стидливо В краси величчі крижанім; Вона круг себе поглядає: Суперниць, подруг їй нема; Красунь уславлених юрма В її промінні погасає. Хоч би куди ти поспішав, Хай і до радощів кохання, Якого б в серці не плекав Ти потаємного бажання, – Її зустрівши, станеш ти, Зніяковівши мимовільно, Щоб уклонитись богомільно Ясній святині красоти.
|