|
Лемноський бог тебе скував Для Немезіди рук залізних, Кинджале месницький, підпоро вольних прав, Останній судіє усіх тиранів грізних. Де Зевсів грім мовчить, де сплять мечі законів, Ти правий суд несеш і правий гнів, Таїшся ти в підніжжі тронів, У згортках дорогих шовків. Мов кари меч, мов блискавка богів, Ти в диких оргіях жахаєш лиходія, – І він тремтить і полотніє Між святкових огнів. Ти скрізь його найдеш: в наметі бойовім, На суші, на морях, за вірними замками, На ложі пристрасті, у храмі, В сім’ї і в натовпі людськім. Під гордим Кесарем шумує Рубікон, Державний Рим упав, повалено закон, – Та блиснув ти в руках завзятця: І Кесар падає, і мармури колон Тирана кров’ю багряняться. Син бунту дикого, ганьбований стократ, – Бенкетом тішачись кривавим, Над трупом вольності безглавим Устав потворний, лютий кат. Він жертви рокував похмурому Аїду Во ім’я помсти, крові й зла, – Та вища воля принесла Тебе і діву Евменіду. О Занде праведний! Життя своє скінчив На ешафоті ти страшному; Але безсмертний, чесний гнів У труні сховано німому. В твоїй Германії щодень і кожну мить Ти кару злій віщуєш силі, – І на торжественній могилі Кинджал без напису горить.
|