СЦЕНА ПЕРША

Ніч. Кладовище поблизу Мадріда. Дон Жуан і Лепорелло.
Дон Жуан

Діждемо ночі тут. У-га, нарешті
Дійшли до брам Мадріда] Швидко
Я полечу по вулицях знайомих,
Плащем закривши вуса, а на брови
Натисши капелюх. Як думаєш,
Пізнає хто мене?
Лепорелло

Ніхто. Таж дон Жуана
Пізнати важко, бо таких, як він,
Скрізь безліч.
Дон Жуан

Чи жартуєш? Ну, та хто
Мене пізнає?
Лепорелло

Перший сторож чи гітана,
Музика п’яний або ж і свій брат,
Безсоромний кавалер у плащі,
Зі шпагою при боці й замаскований.
Дон Жуан

Як ті пізнають – не біда. Якби лиш
Мені не пострічався сам король!
А з інших нікого в Мадріді не боюся.
Лепорелло

Ану ж доложать завтра королеві,
Що дон Жуан з заслання самовільно
В Мадрід явився, – що тоді, скажіть,
Він зробить з вами?
Дон Жуан

Що? Пішле назад,
Бо, певно, голову мені не відітнуть.
Адже я не державний переступник!
Мене він віддалив лише з любові,
Аби мене не дуже турбувала
Родина вбитого.
Лепорелло

Ну, тож-то й єсть!
Сиділи б ви собі спокійно там!
Дон Жуан

Слуга покірний! Я ледве-ледве
Не вмер там із нудьги! Які там люди!
Яка земля! А небо – чорний дим!
А вже жіноцтво! – Ні, не проміняю –
Ось бачиш ти, мій милий Лепорелло,
У Андалузії остатньої селянки
За перших тамошніх красунь, їй-богу!
Вони мені подобалися зразу
Очима синіми, та білим тілом,
Та скромністю, найпаче ж новиною.
Та, слава богу, швидко я дізнався,
Побачивши, що з ними й знаться гріх.
Життя нема в них, воскові ляльки!
А наші!.. Ну, послухай, місце се
Знайоме нам. Чи пізнаєш його?
Лепорелло

Як не пізнать? Антонів монастир
У мене в тямці. Їздили сюди ми,
А коні я держав у тій діброві.
Проклятий обов’язок, признаюся.
Ви приємніше час там проводили,
Ніж я, се певно.
Дон Жуан
(у задумі)

Бідниця Інеза!
Її нема вже! Як же я любив її!
Лепорелло

Інезу чорнооку? Тямлю!
Три місяці ви волочилися
За нею, та насилу допоміг вам
Лукавий.
Дон Жуан

В липні!., піччю... Як же любі
Були її меланхолійні очі,
Її бліді вуста! Се диво, диво!
Здається, ти не знаходив у ній
Ніякої краси. Та й справді мало
Було краси правдивої у неї.
Лиш очі, одні очі та той погляд...
Такого погляду я не стрічав ніколи.
А голос був у неї тихий та слабий,
Мов у недужої. Та муж у неї
Ледащо був, суворий, – я запізно
Пізнав се. Бідненька Інеза.
Лепорелло

Що ж?
Слідом за нею інші в вас були.
Дон Жуан

Се правда.
Лепорелло

А проживете, то знов
Ще інші будуть.
Дон Жуан

І се правда.
Лепорелло

Ну.
Котру ж тепер шукатимете в Мадріді?
Дон Жуан

О, Лавру! Просто побіжу до неї.
 
Лепорелло

Гаразд.
Дон Жуан

До неї я простісько в двері!
А як хто-будь у неї вже в гостині,
То зараз прошу вискочить вікном.
Лепорелло

Та певно! Ну, веселі стали ми.
Ні раз покійники нас не лякають.
Хто йде до нас?
Входить монах.
Монах

Вона приїде зараз
Сюди. Хто тут? Чи слуги донни Анни?
Лепорелло

Ні, ми самі собі свої пани.
Ми тут гуляєм.
Дон Жуан

А кого ждете?
Монах

Приїхать має зараз донна Анна
На мужову могилу.
Дон Жуан

Донна Анна
Де Сольва? Що? Дружина командора,
Що вбив... не тямлю хто.
Монах

Отой розпусник,
Безсовісний, безбожний дон Жуаи.
Лепорелло

Ага? Ось як! Про дон Жуана слав»
Дійшла і в сумирний сей монастир,
Черці йому співають похвалу.
Монах

Він, може, ваш знайомий?
Лепорелло

Ні! Куди там!
Де він тепер?
Монах

Нема його вже тут.
Далеко на засланні він.
Лепорелло

І слава богу!
Чим дальше він, тим ліпше. Всіх би їх,
Розпусників, в один мішок і в море.
Дон Жуан

Що ти верзеш?
Лепорелло

Мовчіть! Я так навмисно.
Дон Жуан

То тут похоронили командора?
Монах

Тут. Пам’ятник йому здвигнула жінка
И приїздить кождий день сюди молиться
За упокій його душі та плакать.
 
Дон Жуан

Ось дивна ще вдова! Недарма-то
Був заздрісний покійник. Донну Анну
Держав узаперті так, що ніхто з нас
І бачити її не міг. А гарна з себе?
Монах

Ми, старці божі, любуватися
Жіночою красою не повинні;
Та гріх брехать, і навіть боговгодник
Признать красу її чудову мусить.
Дон Жуан

Хотів би я поговорити з нею.
 
 
 
Монах

О, донна Анна нізащо не хоче
З мужчиною балакать.
Дон Жуан

Навіть з вами?
Монах

Зо мною інше діло. Я чернець.
Та ось вона.
Входить донна Анна.
Донна Анна

Мій отче, відчиніть!
Монах

Як стій сеньйоро! Я вас дожидав.
Донна Анна йде за монахом.
Лепорелло

А що? Яка?
Дон Жуан

Її зовсім не видно
Під тим удовиним серпанком чорним;
Ледве завважив я п’яту вузеньку.
Лепорелло

Досить і того вам. У вас уява
В тій хвилі все остатнє дорисує;
У вас вона зручніше, ніж маляр.
Вам все одно, від чого би почать.
Від брів чи від ноги.
Дон Жуан

Послухай, Лепорелло!
Я з нею познайомлюсь.
Лепорелло
(сам до себе)
Ось іще!
Ще того не ставало. Мужа вбив,
І рад глядіти на вдовині сльози.
Безсовісний!
Дон Жуан

Та ось уже і смеркло!
Поки над нами місяць не зійшов
І в світлий сумерк пітьми не змінив,
Підем в Мадрід.
 
Лепорелло
(сам до себе)
Іспанський гранд, як злодій,
Жде ночі й місяця боїться. Боже!
Ось ще життя прокляте! Та чи довго ж
Мені з ним шляться! Пробі, сил вже не стає!

СЦЕНА ДРУГА

Кімната. Вечеря в Лаври.
Перший гість

Клянуся тобі, Лавро, ще ніколи
Не грала ти так гарно та чудово!
Як добре в свою ролю ти ввійшла!
Другий

З якою силою її ти розвинула!
Третій

З якою штукою!
Лавра

Так, було вдачне
Сьогодні в мене кожде слово й рух,
Свобідпо я вітхненню віддалася.
Слова лились, немов їх родила
Не пам’ять боязлива, але серце.
Перший

Так. Ще й тепер твої блискочуть очі,
Лице палає і від сцени захват
Ще не пройшов. О Лавро, не давай,
Щоб він простиг безплодно! Заспівай
Що-будь!
 
Лавра

Ану подай мені гітару!
(Співає.)
Всі гості

О, браво, браво! Гарно! Пречудово!
Перший

Спасибі, чарівнице! Ти серця
Чаруєш нам. З солодощів життя
Хіба люб в і музика уступає;
Але й любов – мелодія. Ось глянь,
Дон Карлос, гість понурий твій, увесь
Зворушений!
Другий

Ті звуки – ах! І скільки в них душі!
Чиї слова там, Лавро?
Лавра

Дон Жуана.
Дон Карлос

Що? Дон Жуана?
Лавра

Він колись зложив їх,
Мій вірний друг, любимець пустотливий,
Дон Карлос

Твій дон Жуан – безбожник і поганець!
А ти дурна!
Лавра

Чи ти з ума зійшов?
Та я як стій велю тебе зарізать
Свому слузі, хоч ти іспанський гранд.
Дон Карлос
(устає)

Ну, клич його!
Перший

Ей, Лавро, перестань!
Дон Карлосе, не сердься! Вона так...
Лавра

Що? Дон Жуан у поєдинку чесно
Вбив його брата. Жаль, що не його.
 
Дон Карлос
(згідно)
Я дурень, що розсердився.
Лавра

Ага,
Сам признаєш, що дурень! Помиримся!
Дон Карлос

Я винуватий, Лавро! Вибачай!
Та знаєш, те ім’я байдужно я
Не можу чути.
Лавра

А чи винна я,
Що щохвилини на язик мені
Приходить те ім’я.
Гість

Ну, ну, на знак,
Що ти зовсім вже не сердита, Лавро,
Ще дещо заспівай!
Лавра

Так, на прощання!
Пора, вже ніч. Та що ж вам заспівати?
Ось слухайте!
(Співає.)
Всі

Чарівно! Пречудово!
Лавра

Добраніч вам, панове!
Гості

На добраніч!
Виходять. Лавра зупиняє дон Карлоса.
Лавра

Ти, біснуватий, зоставайся в мене!
Подобавсь ти мені. Ти дон Жуана
Мені згадав, і вилаяв мене,
И заскреготав стиснутими зубами.
Дон Карлос

Щасливий він! І ти його любила?
 
Лавра потакує головою.

І дуже?
Лавра

Дуже.
Дон Карлос

Любиш і тепер?
Лавра

В отсю хвилину? Ні, вже не люблю.
Любить не можна двох нараз. Тепер
Люблю тебе.
Дон Карлос

Скажи лиш, Лавро, скільки
У тебе літ?
Лавра

Минуло вісімнадцять.
Дон Карлос

Ти молода і будеш молода
Ще п’ять-шість літ. Довколо тебе будуть
Ще п’ять-шість літ горнуться кавалери,
Тебе любить, пестить та обдаровувать
І серенадами нічними потішать,
І задля тебе один одного вбивать
Вночі на роздоріжжях. Та коли
Мине твій час, твої западуть очі,
Повіки зморщаться та почорніють
І в твоїх косах блисне сивий волос,
І будуть всі тебе старою звати, –
Тоді – що скажеш ти?
Лавра

Тоді... Пощо
Про теє думать? Що се за розмова?
І чи у тебе все такі думки?
Ось – відіпри балкон! Як тихо в небі!
Недвижний, теплий воздух... Пахне ніч
Цитринами та лавром... Ярко місяць
Блищить на синяві густій і темній,
І сторожі кричать протяжно та виразно.
А ген на північ, може, де в Парижі,
Далеко небо хмарами покрите,
Холодний дощ іде і вітер дме.
А нам байдуже! Слухай, Карлосе!
Я хочу, щоб ти зараз усміхнувся.
Ну, що ж?
Дон Карлос

Ах, милий демоне!
Стук до дверей.
Дон Жуан

Гей, Лавро!
Лавра

Хто там? Чий голос чую?
Дон Жуан

Відчини!
Лавра

Ах! Боже!
Відчиняє двері, входить Дон Жуан.
Дон Жуан

Чи здорова?
Лавра

Дон Жуан!
Кидається йому на шию.
Дон Карлос

Як? Дон Жуан!
Дон Жуан

Моя кохана Лавро,
 

Се хто у тебе тут?
Дон Карлос

Се я, дон Карлос!
 
Дон Жуан

Ось несподівана зустріч! Завтра я
Готов служити вам.
Дон Карлос

Ні, пане, зараз –
Тепер.
Лавра

Дон Карлос, дайте спокій! Адже
Ви не на вулиці, а в мене дома.
Будь ласка вийти геть!
Дон Карлос
(до дон Жуана)
Я жду. Ну, що?
Таж ти при шпазі.
Дон Жуан

А, коли тобі
Так не терпиться, прошу!
Б’ються шпагами.
Лавра

Ай, ай, ай, Жуане!
(Кидається на постіль.)
Дон Карлос паде.

 
 
Що там? Убитий? Гарно! В моїм домі.
І що ж мені тепер робить, чортяко?
Куди подіну я його?
Дон Жуан

А може,
Він ще живий?
Лавра
(Оглядає тіло.)
Ага, живий! Гляди,
Проклятий! В саме серце пхнув його.
Не бійся, не схибив. І кров уже
Не йде з трикутної малої ранки,
І вже не дише він – ось як?
Дон Жуан

Що ж зробиш?
Сам того він хотів.
Лавра

Ай, дон Жуане!
Їй-богу аж досадно. Самі збитки.
І все – не винен. Відки ти явився?
Давно ти тут?
Дон Жуан

Я тільки що приїхав,
І то таємно – ще я не власкавлений.
Лавра

І зараз нагадав про свою Лавру?
Се гарно, гарно, але годі того...
Не вірю я. Ти йшов сюди припадком
І дім побачив...
Дон Жуан

Ні, кохана Лавро!
Спитай у Лепорелло! Я спинився
За містом у проклятій венті1, я прибув,
Щоб Лавру відшукать в Мадріді.
(Цілує її.)
Лавра

Любий мій!
Стій! При мертвім!.. Що нам робити з ним?
Дон Жуан

Лиши його! Перед світанням вранці
Я винесу його під опанчею
І кину десь на роздоріжжі.
Лавра

Тільки
Гляди, щоб не побачили тебе!
Як гарно ти зробив, що появився
О кілька хвиль пізніше. В мене тут
Вечеряли приятелі твої.
Лише що вийшли. Якби ти застав їх...
Дон Жуан
(показує на трупа)
А сього здавна ти любила, Лавро?
Лавра

Кого? Маячиш!
Дон Жуан

Ні! Ану, скажи лиш,
Скільки разів ти зрадила мене,
Поки мене тут не було?
Лавра

А ти
Мене, пустуне?
Дон Жуан

Ну, скажи! Та ні!
Про се ще поговоримо пізніше.

СЦЕНА ТРЕТЯ

Пам’ятник командора.
Дон Жуан

Все йде до ліпшого. Нечайно вбивши
Дон Карлоса, пустинником сумирним
Я тут сховався, й бачу кождий день
Мою вдову чарівную. Здається,
Що вже завважила й вона мене.
Ми досі мов не бачили одно одне,
Та нині з нею вдамся я в розмову.
Вже часі А як почну? «Позвольте!» Або ні!
«Сеньйора». – Ет, що в голову прийде,
Те й говоритиму без приготови,
Любовну пісню заімпровізую.
Час уже їй приїхати. Без неї,
Гадаю, нудиться отсей командор.
Яким же велетнем стоїть він тут!
Які плечища! Справжній Геркулесі
А сам покійник, був малий та щуплий.
Тут ставши навшпиньки, не міг би я
Рукою досягнуть йому до носа.
Коли зійшлись ми за Ескуріалем,
Наскочив він мені на шпагу й згинув,
Мов хрущ на шпильці. А був за життя
Гордий і смілий, і суворий духом.
А, ось вона!
Входить донна Анна.
Донна Анна

Він знов тут! Отче мій,
Я перервала вам задуму вашу.
Простіть!
Дон Жуан

Повинен я у вас, сеньйоро,
Просити прощі. Може, не даю
Свобідно вам свій жаль тут виливати.
Донна Анна

Ні, отче мій! Мій жаль у мні самій,
А молитви мої при вас до неба
Летять спокійно. Прошу й вас свою
Молитву до моєї прилучити.
Дон Жуан

Мені – молиться з вами, донно Анно?
Не гідний я такої почесті
І не посмію скверними устами
Святу молитву вашу повторяти.
Я тільки здалека, з побожністю
Гляджу на вас, як, нахилившись тихо,
Ви чорні кучері на білий мармур
Розсиплете, й здається, що таємно
На сю гробницю ангел прилетів,
Тоді в тривожнім серці не знаходжу
Я молитов. Дивлюсь лише безмовно
Та думаю: щасливий мармур той
Холодний, віддихом її небесним
Огрітий, скроплений любві її сльозами.
Донна Анна

Які се дивні речії
Дон Жуан

О сеньйоро!
Донна Анна

Ви забуваєте.
Дон Жуан

Тут? Що я негідний
Чернець? Що грішний голос мій ось тут
Так голосно лунати не повинен?
Донна Анна

Мені здалося... Я не зрозуміла...
Дон Жуан

Ах бачу, все ви, все ви зрозуміли.
Донна Анна

Що зрозуміла?
Дон Жуан

Такі Я не чернець!
У ваших ніг прощення я благаю. (Клякає перед нею.)
Донна Анна

О боже! Встаньте! Встаньте! А хто ж ви?
Дон Жуан

Нещасний, жертва безнадійної любви!
Донна Анна

О боже! И тут, при гробі тім!
Ідіть геть!
Дон Жуан

Лиш хвилю, донно Анно!
Одну хвилину!
Донна Анна

А як хто прийде?
Дон Жуан

Решітка замкнена. Одну хвилину!
Донна Анна

Ну, що ж, чого вам треба?
Дон Жуан

Смерті!
О, хай умру край ваших ніг я зараз!
Хай бідний порох мій тут поховають
Не біля пороху, так милого для вас,
Не тут – не близько – але де-будь далі,
Там, у дверей, у самого порога,
Щоб мого каменя могли ви доторкнуться
Ногою легкою або одежею,
Коли сюди на пишну сю гробницю
Прийдете кучері склонять і плакать.
Донна Анна

Ви не при розумі.
Дон Жуан

Хіба кінця бажать,
О донно Анно, се безумства знак?
Якби я був безумний, я б бажав
Живим лишиться, мав би я надію
Любов’ю ніжною зворушить ваше серце.
Якби я був безумний, я всі мочі
Проводив би край вашого балкона
І серенадами я б проганяв ваш сон.
Я не ховав би ся, а навпаки
Старався б скрізь вам кидатись у очі.
Якби я був безумний, я не став би
Терпіти мовчки.
Донна Анна

То для того ви
І мовчите?
Дон Жуан

Припадок, донно Анно,
Припадок звів мене, а то б ніколи
Про сумовиту мою тайну ви
И не чули.
Донна Анна

И любите мене давно?
Дон Жуан

Давно чи недавно, я й сам не знаю.
Та відтоді лиш я пізнав ціну
Минущого життя, лиш відтоді
Я зрозумів, що значить слово щастя.
Донна Анна

Йдіть геть! Ви небезпечний чоловік.
Дон Жуан

Чим небезпечний?
Донна Анна

Лячно слухать вас.
Дон Жуан

Я замовчу. Лиш не гоніте геть
Того, кому ваш вид – одна відрада.
Я не лелію смілої надії,
Не домагаюся нічого, тільки вас
Рад бачити, коли вже на життя
Засуджений.
Донна Анна

Ідіть! Не місце тут
На річ таку та на таке безумство!
Прийдіть до мене завтра. Як мені
Присягнете мене так шанувати,
Я вас прийму – та пізно вечором.
Нікого не приймаю відтоді,
Як овдовіла.
Дон Жуан

Ангел! Донно Анно!
Потіш вас бог, як ви самі сьогодні
Потішили нещасного в терпінні.
Донна Анна

Ну, йдіть же геть!
Дон Жуан

Іще одну хвилину!
Донна Анна

Ні! А то я піду. А то й моліпва
Мені на ум не йде. Розсіяли
Мене ви світовим тим розговором;
Від нього вже давно моє відвикло вухо.
А завтра вас прийму.
Дон Жуан

Іще не смію вірить,
Не смію щастю свойому віддаться.
Ах! Завтра вас побачу! І не тут,
І не украдком!
Донна Анна

Так! Нехай і завтра!
А як же вас зовуть?
Дон Жуан

Діего де Кальвідо.
Донна Анна

Прощайте, дон Діего!
Відходить.
Дон Жуан

Лепорелло!
 
Лепорелло
(входить)
Чого вам треба?
Дон Жуан

Любий Лепорелло!
О, я щасливий! «Завтра, пізно ввечір!»
Мій Лепорелло, завтра!.. Приготуй...
О, я щасливий, як дитя!
Лепорелло

То з нею
Ви говорили? Може, вам вона
Сказала деяке ласкаве слово,
Чи тільки ви її благословили?
Дон Жуан

Ні, Лепорелло, ні! Вона мені
Ось назначила сходини.
Лепорелло

Невже?
О вдови, всі ви, знать, такі!
Дон Жуан

А я
Щасливий! Я готов співати, світ ввесь
Обняти раді
Лепорелло

А командор що скаже?
Дон Жуан

Чи думаєш, він буде ревнувати?
Напевно, ні. Він чоловік розумний
І, певно, заспокоївся по смерті.
Лепорелло

Ні, гляньте тільки на його статую!
Дон Жуан

Що ж?
Лепорелло

Бачиться, він дивиться на вас
І сердиться.
Дон Жуан

Піди лиш, Лепорелло,
Проси його до мене загостити!
Ні, не до мене, а до донни Анни
Назавтра.
Лепорелло

В гості статую? Чого?
Дон Жуан

Та не того, щоб з нею говорити.
Проси статую завтра в донни Анпи
Дім прийти пізно вечором і стати
При дверях на сторожі.
Лепорелло

Хочеться
Вам жартувать, і з ким!
Дон Жуан

Іди ж!
Лепорелло

Але ж...
Дон Жуан

Іди!
Лепорелло підходить до статуї.
Лепорелло

Преславна статує чудова!
Мій пан., пан дон Жуан, покірно просить
У гості вас... їй-богу! Ні, не можу.
Щось страшно.
Дон Жуан

Трус ти! Ось що я тобі...
Лепорелло

Позвольте! (До статуї.)
Пан мій дон Жуан вас просить
Назавтра в гості пізно вечором
Прийти до жінки вашої та стати
При дверях.
Статуя киває головою на знак згоди.

Ай!
Дон Жуан

Там що?
Лепорелло

Ай, ай! Умру!
 
Дон Жуан

Що сталося з тобою?
Лепорелло
(киває головою)
Статуя – так!
Дон Жуан

Ти кланяєшся?
Лепорелло

Ні, не я, – вона.
 
Дон Жуан

Ну, що ти глупості плетеш?
Лепорелло

Підіть самі!
Дон Жуан

Чекай же, ти, ледащо! Ось я сам
(до статуї)

Командоре, прошу тебе прийти
До твоєї вдови, де буду завтра я,
І стать при дверях, наче вартовий.
Що, будеш?
Статуя киває головою.

Боже!
Лепорелло

Що? Не мовив я?
Дон Жуан

Ходім!

СЦЕНА ЧЕТВЕРТА

Кімната донни Анни. Дон Жуан і донна Анна.
Донна Анна

Я прийняла вас, дон Дієго, тільки
Боюся, ідо моя сумна розмова
Занудить вас. Я, бідная вдова,
Все пам’ятаю свою втрату, сльози
З усміхами мішаю, наче цвітеиь.
Що ж мовчите?
Дон Жуан

Любуюсь мовчки я
Глибоко думкою – буть сам на сам
З прекрасною вдовою тут, не там,
Не при гробниці так щасливого
Покійника. І бачу вас уже
Не на колінах перед мармуровим
Тим мужем.
Донна Анна

Дон Діего, ви, мабуть,
Ревниві! Муж мій іще в гробі вас,
Здається, мучить.
Дон Жуан

Ревнувати я
Не маю права. Адже ви самі
За мужа вибрали його.
Донна Анна

Ні, моя мати
Мені веліла Дон Альварові
Віддати руку. Вбогі ми були,
А Дон Альвар багатий.
Дон Жуан

О щасливий!
Свої багатства він приніс до ніг
Богині! Ось за що він доступив
Розкоші в раю! Якби я вперед
Був вас пізнав, з яким же захватом
Віддав би був достоїнство своє,
Свої багатства, все віддав би за
Один ласкавий погляд ваш. Я був би
Невільником святої волі вашої,
Відгадував би ваші всі бажання,
Щоб наперед сповняти їх, аби все ваше
Життя було безпереривним чаром.
На жаль, судьба не те мені судила!
Донна Анна

Дієго, перестаньте! Я грішу,
Вас слухаючи. Заборонена
Мені любов. Я мушу бути вірна
Покійному. Якби ви знали, як
Любив мене покійний дон Альвар!
О, він би, певно, не прийняв до себе
Закоханої дами, якби повдовів.
Він був би вірний першому подружжю.
Дон Жуан

Не мучте серця мого, донно Анно,
Згадками про покійника! Досить вам
Карать мене, хоч я на кару, може,
І заслужив.
Донна Анна

А чим? Адже ж вузлами
Святими ви не зв’язані ні з ким.
Мене ж кохаючи, передо мною
І перед небом ви оправдані.
Дон Жуан

І перед вами? Боже!
Донна Анна

А хіба ж
Передо мною винні ви чим-небудь?
Дон Жуан

Ні, ні, ніколи!..
 
Донна Анна

Що таке, Дієго?
Ви винні щось мені? Ну що, скажіть!
Дон Жуан

Ні, нізащо!
Донна Анна

Дієго, та се ж диво.
Я вас прошу, благаю.
Дон Жуан

Ні, нізащо!
Донна Анна

А, так-то ви послушні моїй волі?
А що отеє мені ви говорили,
Що моїм би хотіли буть слугою?
Розсерджуся, Дієго! Відповідьте,
Чим проти мене провинились ви?
Дон Жуан

Не смію, бо зненавидите ви мене.
 
Донна Анна

Ні, ні! Я вам заздалегідь прощаю.
Та хочу знать.
Дон Жуан

І не бажайте знать
Страшну мою, убійчу тайну!
Донна Анна

Страшно!
Ви мучите мене. Я страх цікава,
Що там таке? І як могли мене
Ви скривдити? Я вас зовсім не знала.
У мене ворогів немає й не було,
Хіба один той, що вбив мого мужа.
Дон Жуан
(сам до себе)
Отеє до розв’язки доходить діло,
(До неї.) Скажіть мені: нещасний дон Жуан
Знайомий вам?
Донна Анна

Ні, зроду я його
Не бачила.
Дон Жуан

Душею ви його
Ненавидите?
Донна Анна

З обов’язку честі.
Та ви силкуєтеся відтягти
Мене від мойого питання, дон Діего,
Жадаю...
Дон Жуан

Що, якби ви дон Жуана
Зустріли?
Донна Анна

О, злочинцю тому я
Кинджал би вбила в серце.
Дон Жуан

Донно Анно,
Де ваш кинджал? Ось грудь моя!
Донна Анна

Діего!
Що ви?
Дон Жуан

Я не Дієго, я Жуан!
Донна Анна

О боже! Ні, не може бути се!
Дон Жуан

Я Дон Жуан.
Донна Анна

Не вірю.
Дон Жуан

Мужа твого
Я вбив. Не жаль мені його і каяння
Немає в мене.
Донна Анна

Що я чую? Ні,
Не може бути се.
Дон Жуан

Я – дон Жуан,
І я люблю тебе.
Донна Анна
(паде)
Де я? Де я?
Мені недобре!
Дон Жуан

Небо! Що се з вами?
Що се з тобою, донно Анно? Встань,
Отямся! Твій Дієго, твій слуга
У твоїх ніг.
Донна Анна

О, геть від мене!
(Слабо.)

Ти
Мій ворог, ти забрав у мене все,
Чим я жила.
Дон Жуан

О любочко моя!
Я всім готов ту страту відкупити.
У ніг твоїх жду тільки наказу:
Вели – умру, вели – і буду жити
Лише для тебе.
Донна Анна

Так ти дон Жуан?
Дон Жуан

А правда, вам представили його
Як злодія, поганця? Донно Анно,
Помовка, може, й не зовсім неправа.
На совісті моїй утомленій
Багато зла тяжить. Та відколи
Я вас побачив, ввесь перемінився,
 
Здається, навіть, весь переродився.
Вас полюбивши, люблю чесноту,
І перший раз покірно перед нею
Тремтячії коліна преклоняю.
Донна Анна

О дон Жуан проречистин, се знаю!
Чувала я, він хитрий чоловік.
Говорять: він безбожник і розпусник,
Правдивий демон. Скільки бідних женщин
З ума звели ви.
Дон Жуан

Ні одної досі
Я не любив.
Донна Анна

Гадаєте, повірю,
Щоб дон Жуан уперше закохався,
Щоб не шукав у мні нової жертви?
Дон Жуан

Якби я вас задумував дурити,
То чи признався б, чи сказав би те
Ім’я, якого й чути вам не можна?
Де ж видйо замисл тут або підступність?
Донна Анна

Та хто вас знає? І як ви могли
Прийти сюди? Адже ж ось тут пізнати
Вас можуть, і тоді чекає вас
Смерть неминуча.
Дон Жуан

Що для мене смерть!
За хвилю насолоди я без жалю
Життя віддать готов.
Донна Анна

Та як же відси
Ви вийдете, необережний?
Дон Жуан
(цілує її руки)
Як ви
Турбуєтеся про життя того
Страшного дон Жуана! Се значить,
Нема ненависті в душі твоїй
Небесній, донно Анно!
Донна Анна

Ах,
Якби могла я вас ненавидіть!
Та годі вже! Час нам розстатися!
Дон Жуан

Коли ж побачимося знов?
Донна Анна

Не знаю.
Колись...
Дон Жуан

А завтра?
Донна Анна

Де ж би?
Дон Жуан

Саме тут.
Донна Анна

О дон Жуапе, як же серцем я
Слаба!
Дон Жуан

Та на задаток, на прощання
Один сумирний поцілуй! (Цілує її.)
Донна Анна

Геть! Геть!
Дон Жуан

Іще один, холодний, сумирний...
Донна Анна

Який ти впертий! Ну, на ось тобі!
Цілує його. Стук за дверми.
Що там за стук? Сховайся, дон Жуане!
Дон Жуан

Так прощавай і до побачення,
Моя голубко!
Відходить і вбігає знов.

А!
Донна Анна

Що там з тобою?
Входить статуя командора. Донна Анна паде.
Статуя

Ось я прийшов на поклик твій.
Дон Жуан

О боже!
Гей! Донно Анно!
Статуя

Та лиши її!
Всьому кінець. Трясешся, дон Жуане?
Дон Жуан

Я? Ні! Покликав я тебе, то й рад,
Що бачимось.
Статуя

Дай руку!
Дон Жуан

Ось вона.
Ах, та й важкий же стиск той кам’яний
Його правиці! Ну, пусти мене!
Пусти! Я гину! О, всьому кінець!
О, донно Анно!..
Западаються.
1 Заїзний дім.
Іван Франко1914