Leporello:
O statua, gentillissima
Del gran’ Commendatore!
...Ach, padrone!
Don Jiovanni1
|
СЦЕНА I
Дон Гуан і Лепорелло
Дон Гуан
Чекаймо ночі тут. Ах, досягли
Нарешті ми до стін Мадріта! Скоро
Я полечу по вулицях знайомих,
Під бриль та плащ сховавши брови й вуса.
Ти як гадаєш? не пізнать мене?
Лепорелло
Так! Дон Гуана важко упізнать!
Таких, як він, є безліч!
Дон Гуан
Ти жартуєш?
Та хто ж мене пізнає?
Лепорелло
Перший сторож,
Гітана або п’яний музикант,
Чи свій же брат, нахабний кавалер
При шпазі під пахвою і в плащі.
Дон Гуан
Хоч і пізнають, що за лихо! Тільки б
Мені не стрівся сам король. А врешті,
Нікого я в Мадріті не боюсь.
Лепорелло
А завтра ж дійде вість до короля,
Що Дон Гуан з заслання самовільно
В Мадріт з’явився – що тоді, мій пане,
Він з вами зробить?
Дон Гуан
Одішле назад.
Вже, певно, голови мені не зітнуть.
Таж не якийсь державний я злочинець.
Мене ж любивши, він мене заслав,
Аби дала мені нарешті спокій
Родина вбитого...
Лепорелло
Ото ж бо й є!
Сиділи б ви собі спокійно там.
Дон Гуан
О, дуже вдячний! Ледве, ледве я
З нудьги там не помер. І що за люди,
Що за земля! А небо?., справжній дим.
Або жінки? Та я не проміняю,
Скажу тобі, дурний мій Лепорелло,
Останню в Андалузії селянку
На перших тамошніх красунь – їй-богу.
Колись вони подобались мені
Очима синіми та білизною,
Та скромністю – найбільше ж новизною;
Та, слава богу, скоро догадався –
Побачив я, що з ними гріх і знатись –
Життя нема в них, все ляльки із воску;
А наші!.. Та стривай-но, ця місцевість
Знайома нам; чи ти пізнав її?
Лепорелло
Як не пізнать: Антоньїв монастир
Упам’ятку. Ви їздили сюди,
А коней доглядав я в цім гайочку.
Признатись, клятий обов’язок! Ви
Приємніше тут час перебували.
Ніж я, повірте вже.
Дон Гуан
(задумливо)
Інеза бідна!
Її нема! як я кохав її!
Лепорелло
Інеза! – чорноока... пам’ятаю,
Три місяці все залицялись ви
До неї; ледве допоміг лукавий.
Дон Гуан
Вночі... у липні. Дивну я приємність
Ловив тоді в її печальнім зорі,
В устах її змертвілих. Якось дивно.
А ти, здається, не вважав її
Красунею. І справді, мало в неї
Було правдивої краси. Окрім очей,
Самих очей. Та погляд... я такого
Ніколи вже не зустрічав. А голос
У неї тихий був – як у слабих.
А чоловік у неї був негідник,
Я пізно це прочув... Інеза бідна!..
Лепорелло
Та що ж, найшлися потім інші.
Дон Гуан
Правда.
Лепорелло
А житимем, то будуть інші знову.
Дон Гуан
А й так.
Лепорелло
Яку ми саме у Мадріті
Тепер шукати будем?
Дон Гуан
О, Лауру!
До неї просто я з’явлюсь.
Лепорелло
Чудово!
Дон Гуан
До неї в двері – а найду кого
У неї вже – геть у вікно його.
Лепорелло
Звичайно. Ну, розвеселились ми.
Недовго нас небіжчиці тривожать.
Хто йде до нас?
(Входить чернець)
Чернець
Сюди приїде зараз
Вона. Хто тут? Це люди Дони Анни?
Лепорелло
Та ні, ми тут самі собі пани,
Ми тут гуляєм,
Дон Гуан
А кого ждете ви?
Чернець
Приїхать має зараз Дона Анна
До гробу чоловіка.
Дон Гуан
Дона Анна
Де-Сольва! як! дружина командора,
Що вбитий... не згадаю ким?
Чернець
Розпутним,
Безсовісним, безбожним Дон Гуаном.
Лепорелло
Oro! Ось як! Чутки про Дон Гуана
І в мирний монастир проникли навіть,
Ченці йому виспівують хвалу.
Чернець
Він вам знайомий, може?
Лепорелло
Нам? нітрохи.
А де тепер він?
Чернець
Тут його нема,
Він на засланні десь.
Лепорелло
І слава богу,
Що далі, то на краще. Всіх би їх.
Розпутників, в один мішок та в море.
Дон Гуан
Що ти верзеш?
Лепорелло
Мовчіть: це я навмисне.
Дон Гуан
Тут, кажеш, поховали командора?
Чернець
Тут. Пам’ятник дружина спорудила.
І приїздить тепер щодня сюди
За упокій душі його молитись
І плакати.
Дон Гуан
Що за чудна вдова!
І не погана?
Чернець
Хоч красу жіночу
Ченцям і не годиться вихваляти,
Та гріх брехать; угодник теж не міг би
Її красу чудесну не признати.
Дон Гуан
Небіжчик був ревнивий недарма.
Тримав він Дону Анну під замком,
Ніхто із нас не бачив ще її.
Поговорить хотів би з нею я.
Чернець
З мужчиною ніколи Дона Анна
Не скаже слова.
Дон Гуан
З вами, отче, теж?
Чернець
Зо мною інша справа: я монах.
Та ось вона.
(Входить Дона Анна)
Дона Анна
Мій отче, відчиняйте.
Чернець
Іду, сеньйоро; я на вас чекав.
(Дона Анна іде за ченцем)
Лепорелло
А що, яка?
Дон Гуан
Її не видно зовсім
Під удовиним чорним покривалом;
Лише вузеньку п’ятку я помітив.
Лепорелло
І досить вам. Адже у вас уява
Все інше домалює за хвилину;
Вона меткіша, ніж малярський пензель.
Для вас байдуже, з чого починать,
Чи з брів, чи з ніг.
Дон Гуан
Послухай, Лепорелло,
Я з нею познайомлюсь.
Лепорелло
Отаке!
Доконче треба! – Чоловіка вклав
І хоче глянуть на вдовині сльози.
Безсовісний!
Дон Гуан
Однак, уже і смеркло.
Поки над нами місяць не зійшов
І тьми не обернув у світлий присмерк
Ходімо у Мадріт.
(Виходить)
Лепорелло
Іспанський гранд,
Мов злодій, ночі жде й боїться світла.
Життя прокляте! Та чи довго маю
Я з ним морочитись? Вже сил нема!
СЦЕНА II
(Кімната. Вечеря у Лаури)
Перший гість
Клянусь, Лауро, ти ніколи ще
З такою досконалістю не грала.
Як вірно ти відчула роль свою!
Другий
Як ти розвинула її чудово!
Третій
З яким умінням!
Лаура
Так, мені вдавався
Сьогодні кожен рух і кожне слово,
Я вільно віддавалася натхненню.
Слова лились, немов вони родились
Не в рабській пам’яті, а в серці...
Перший
Правда.
Та очі ще й тепер твої блищать,
І щоки паленіють, не спадає
Твій захват. Ти, Лауро, не давай
Йому простигнуть; заспівай, Лауро,
Що-небудь заспівай.
Лаура
Гітару дайте.
(Співає)
Всі
O brava! brava!2 Славно! знаменито!
Перший
Спасибі, чарівнице. Наше серце
Чаруєш ти. Із насолод життєвих
Лише кохання вище за музику;
Але й любов – мелодія... поглянь:
Сам Карлос вражений, твій хмурий гість.
Другий
А що за звуки! скільки в них душі!
Слова ж чиї, Лауро?
Лаура
Дон Гуана.
Дон Карлос
Що? Дон Гуан!
Лаура
Їх написав був якось
Мій вірний друг, коханець мій зрадливий.
Дон Карлос
Твій Дон Гуан безбожник і мерзотник,
А ти – дурна!
Лаура
Чи збожеволів ти?
Таж я велю тебе зарізать слугам,
Не гаючись, хоч ти й іспанський гранд.
Дон Карлос
(встає)
Поклич же їх.
Перший
Лауро, перестань;
Дон Карлос, не гнівись. Вона забула...
Лаура
Що? що Гуан на поєдинку чесно
Насмілився його убити брата? Жаль,
Що не його.
Дон Карлос
Дурний я, що розгнівавсь.
Лаура
Ага! сам признаєшся, що дурний.
Ну, що ж, помиримось.
Дон Карлос
Прости мене. Ти знаєш: чути я
Не можу імені цього байдуже...
Лаура
Але чи винна я, що кожну хвилю
На язиці ім’я його у мене?
Гість
На знак того, що ти вже не гнівишся,
Ще заспівай, Лауро.
Лаура
На прощання.
Пора, вже ніч. Та що ж вам заспівать?
А, слухайте.
(Співає)
Всі
Чудово, знаменито!
Лаура
Добраніч, панство.
Гості
Прощавай, Лауро!
(Виходять. Лаура зупиняє Дон Карлоса)
Лаура
Шалений! ти у мене залишись,
Сподобавсь ти мені; на Дон Гуана
Ти схожий був, як вилаяв мене
І зціпив зуби з скреготом.
Дон Карлос
Щасливий!
Так ти його кохала?
(Лаура робить знак ствердження)
Дуже?
Лаура
Дуже.
Дон Карлос
І любиш і тепер?
Лаура
У цю хвилину?
Ні, не люблю. Не можу двох любить.
Тепер люблю тебе.
Дон Карлос
А скільки років
Тобі, Лауро?
Лаура
Вісімнадцять літ.
Дон Карлос
Ти молода... і будеш молода
Ще років п’ять чи шість, І ще вони
До тебе років шість лицятись будуть,
І пестити, і щедро надарять,
І серенадами нічними тішить,
За тебе один одного вночі
Вбивать на перехрестях. Та коли
Мине пора, і очі западуть,
І морщені повіки почорніють,
І сивина в твоїй косі блисне,
І називатимуть тебе старою,
Тоді – що скажеш ти?
Лаура
Тоді? Нащо
Про це гадати? Годі цих розмов!
Чи в тебе завсігди таке на думці?
Прийди – відкрий балкон. Як тихо в небі!
Повітря непорушне – ніч лимоном
І лавром пахне, місяць золотий
Блищить у синяві густій і темній –
І сторожі кричать протяжно: Ясно!..
На півночі ж, далеко – у Парижі –
Можливо, небо хмарами покрите,
Холодний дощ іде і вітер віє, –
А нам-то що до цього? Слухай, Карлос,
Велю тобі, щоб усміхнувся ти...
Ото ж то!
Дон Карлос
Любий демон!
(Стукають)
Дон Гуан
Гей, Лауро!
Лаура
Хто там? і чий це голос?
Дон Гуан
Відчини...
Лаура
Невже... О боже!..
(Відмикає двері, входить Дон Гуан)
Дон Гуан
Здрастуй...
Лаура
Дон Гуан!
(Лаура кидається йому на шию)
Дон Карлос
Як! Дон Гуан!..
Дон Гуан
Лауро, друже мій!
(Цілує її)
Хто в тебе тут, моя Лауро?
Дон Карлос
Я,
Дон Карлос.
Дон Гуан
От уже не сподівався!
Що ж, завтра до твоїх я послуг.
Дон Карлос
Ні!
Тепер – цю ж мить.
Лаура
Дон Карлосе, облиште!
Ви не на вулиці – у мене ви –
Прошу вас, вийдіть геть.
Дон Карлос
Я жду. Ну, що ж,
Таж ти при шпазі.
Дон Гуан
Ну, якщо тобі
Не терпиться, будь ласка.
(Б’ються)
Лаура
Ай! Гуан!..
(Кидається на постіль.)
Дон Карлос падає
Дон Гуан
Вставай, Лауро, скінчено.
Лаура
Що там?
Убив? чудово! у моїм дому!
Ну, що тепер, дияволе, робити?
Куди я викину його?
Дон Гуан
Можливо,
Він ще живий.
Лаура
Живий! дивись, проклятий,
Ти просто в серце ткнув – адже ж не мимо,
І кров не йде з трикутної уразки,
А вже не дихає!
Дон Гуан
Ну, що ж робити?
Він сам того хотів.
Лаура
Ех, Дон Гуан,
Їй-богу, прикро. Пустощі без краю –
А все не винен... Звідки ти прибув?
Давно вже тут?
Дон Гуан
Я тільки що приїхав,
І потайки – бо не простили ще...
Лаура
І зараз же згадав свою Лауру?
Що хороше, то хороше. Та годі,
Не вірю, йшов ти випадково мимо
І дім побачив.
Дон Гуан
Ні, моя Лауро,
Спитай у Лепорелло. Я стою
За містом, у проклятій венті. Я Лауру
В Мадріт прийшов шукати.
(Цілує її)
Лаура
Друже мій!..
Стривай!., при мертвім!., що робити э ним?
Дон Гуан
Залиш його – уранці, на світанку,
Я винесу його під опанчею
І покладу на перехресті.
Лаура
Тільки
Гляди, щоб не побачили тебе.
Як добре ти зробив, що на хвилину
Прийшов пізніш! у мене тут була
Вечеря з друзями твоїми. Щойно
Вони пішли. Коли б ти їх застав!
Дон Гуан
Лауро, і давно його ти любиш?
Лаура
Кого? ти, певне, мариш.
Дон Гуан
А признайся;
А скільки раз ти зрадила мене
В моїй відсутності?
Лаура
А ти, гульвісо?
Дон Гуан
Скажи... Ні, поговоримо пізніш!
СЦЕНА III
(Пам’ятник Командора)
Дон Гуан
На краще все: негадано я вбив
Дон Карлоса й відлюдником смиренним
Тут заховавсь – і бачу кожен день
Мою привабливу вдову, і нею –
Здається, вже помічений. Раніш
Розмов ми уникали; а сьогодні
До неї я заговорю; пора.
А як почать? «Насмілюсь...» або ні,
«Сеньйоро...» Ат! що в голову спаде,
Те і скажу, без готувань усяких,
Імпровізатором пісень кохання...
Та час приїхать їй. Без неї тут –
Гадаю я – нудьгує командор.
Яким він велетнем тут виглядає!
Які рамена! що за Геркулес!
А сам небіжчик був малий, тендітний,
Навшпиньки ставши тут, руки не міг би
Собі до носа навіть дотягти.
Коли за Ескур’ялом ми зійшлись,
Наткнувсь мені на шпагу і завмер він,
Немов на шпильці коник той – а був
Він сміливий – і дух він мав суворий...
А! ось вона.
(Входить Дона Анна)
Дона Анна
Він знову тут. Мій отче,
Я вас од дум високих одірвала –
Простіть.
Дон Гуан
Повинен я у вас, сеньйоро,
Просить вибачення. Я заважаю
Печалі вашій вільно виливатись.
Дона Анна
Ні, отче мій, печаль моя в мені.
При вас мої молитви в небо можуть
Здійматися смиренно – я прошу
І вас до них свій голос приєднать.
Дон Гуан
Мені молиться з вами, Доно Анна!
Такої долі недостойний я.
Не смію я порочними устами
Святі моління ваші повторять –
Я тільки здалеку на вас дивлюся,
З побожністю, коли, склонившись тихо,
Ви чорні кучері на мармур білий
Розсиплете – здається, що таємно
На цю гробницю ангел прилетів,
Тоді в збентеженій душі молитва
Не виника. Дивуюсь я безмовно
І думаю – щасливий той, чий мармур
Зігрітий подихом її небесним
І скроплений слізьми її кохання.
Дона Анна
Це що за мова – дивна!
Дон Гуан
О, сеньйоро!
Дона Анна
Мені... Забули ви.
Дон Гуан
Що недостойний
Відлюдник я? що грішний голос мій
Так гучно не повинен тут лунати?
Дона Анна
Не зрозуміла я... мені здалось...
Дон Гуан
Ах, бачу: ви про все, про все дізнались!
Дона Анна
Про що дізналась?
Дон Гуан
Так, я не чернець –
Упавши вам до ніг, молю простити.
Дона Анна
О боже! встаньте, встаньте... Хто ж ви є?
Дон Гуан
Нещасний, жертва пристрасті гіркої.
Дона Анна
О боже мій! і тут, при цій могилі!
Ідіть відсіль.
Дон Гуан
Хвилину, Доно Анна,
Одну хвилину!
Дона Анна
Що, як ввійде хто!..
Дон Гуан
Ні, грати замкнуті. Одну хвилину!
Дона Анна
Ну? що? чого, скажіть, вам треба?
Дон Гуан
Смерті.
О, хай умру я біля ваших ніг,
Хай бідний прах мій тут же поховають,
Не поруч праха, любого для вас,
Не тут, не близько – ні, подалі десь,
Біля дверей – нехай коло порога,
Щоб каменя мого могли торкнутись
Ви ніжкою чи сукнею своєю,
Як прийдете сюди, на гордий гроб,
Ви кучері свої схилять і плакать.
Дона Анна
Ви розум втратили.
Дон Гуан
Невже хотіть
Собі кончини – безум, Доно Анна?
Коли б я був безумний, я б хотів
Живим лишитися, я б мав надію
Коханням ніжним вам розчулить серце;
Коли б я був безумний, я щоночі
Стояв би коло вашого балкона,
Тривожив серенадами ваш сон,
Не став би я ховатись, я б навмисне
Старався вам потрапити на очі;
Коли б я був безумний, я б не став
Страждать, німуючи...
Дона Анна
Це мовчите
Ви так?
Дон Гуан
Лиш випадок, о Доно Анна,
Мене завів – а то б ніколи, ні,
Сумної таємниці ви не взнали.
Дона Анна
І ви давно кохаєте мене?
Дон Гуан
Давно чи ні, цього не знаю сам я,
Але з того часу ціну я знаю
Хвилинному життю, з того часу
Я зрозумів, що значить слово щастя.
Дона Анна
Ідіть відсіль, людино небезпечна!
Дон Гуан
Я? Чим же то?
Дона Анна
Я слухать вас боюсь.
Дон Гуан
Я замовчу; лиш не женіть ви геть
Того, кому ваш вид – одна відрада.
Ні, не плекаю я зухвалих мрій,
Нічого я не хочу, тільки бачить
Вас мушу я, коли вже на життя
Приречений.
Дона Анна
Ідіть же – тут не місце
Таким словам, таким безумствам. Завтра
До мене прийдете. Якщо повагу
Ви клянетесь до мене зберігати,
Я вас прийму, пізніш, як звечоріє, –
Нікого я не бачу з тих часів,
Як я вдова...
Дон Гуан
Ви ангел, Доно Анна!
Хай бог утішить вас, як ви сьогодні
Утішили нещасного в стражданні.
Дона Анна
Ідіть же звідси.
Дон Гуан
Ще одну хвилину.
Дона Анна
Ні, мабуть, я піду... та ще й моління
На ум не йде. Розважили мене
Ви світськими розмовами; таж вухо
Моє давно від них відвикло – завтра
Я вас прийму.
Дон Гуан
Ще вірити не смію,
Не смію щастю я цілком віддатись.
Я завтра вас побачу! – і не тут,
І вже не крадькома!
Дона Анна
Так, завтра, завтра.
Як звати вас?
Дон Гуан
Дієго де-Кальвадо.
Дона Анна
Прощайте, Дон Дієго.
(Виходить)
Дон Гуан
Лепорелло!
(Лепорелло входить)
Лепорелло
До послуг ваших!
Дон Гуан
Любий Лепорелло!
Щасливий я! «Пізніш, як смеркне – завтра...»
Мій Лепорелло, завтра – приготуй...
Я, мов дитя, щасливий!
Лепорелло
Дона Анна
Із вами розмовляла? може, вам
Вона сказала два ласкавих слова
Або її благословили ви?
Дон Гуан
Ні, Лепорелло, ні! вона на завтра
Побачення призначила!
Лепорелло
Невже-бо?
О, вдови, всі такі ви!
Дон Гуан
Я щасливий!
Ладен співати й цілий світ обнять!
Лепорелло
А командор? що він на це вам скаже?
Дон Гуан
Гадаєш, може – буде ревнувать?
Напевно, ні; він чоловік розумний
І, мабуть, смирний став у домовині.
Лепорелло
Ні, подивіться на його статую.
Дон Гуан
Що ж?
Лепорелло
Наче дивиться вона на вас
І сердиться.
Дон Гуан
Іди-но, Лепорелло,
Проси його до мене завітати –
Та ні, хай буде в Дони Анни завтра.
Лепорелло
Статую в гості звать! навіщо?
Дон Гуан
Мабуть,
Не для розмови з нею, певна річ –
Проси статую бути в Дони Анни
Узавтра ввечері, стать вартовим
Біля дверей.
Лепорелло
Охота жартувать,
Та й з ким іще!
Дон Гуан
Іди ж бо!
Лепорелло
Та...
Дон Гуан
Іди!
Лепорелло
Преславна, пишна, чарівна статує!
Владар мій, Дон Гуан, покірно просить
Одвідати... їй-богу, я боюсь,
Не можу.
Дон Гуан
Боягуз! та я!..
Лепорелло
Дозвольте.
Владар мій, Дон Гуан, вас просить завтра
Увечері прийти в дім Дони Анни
І стать на варті...
(Статуя киває головою на знак згоди)
Ай!
Дон Гуан
Що там?
Лепорелло
Ай, ай!
Ай ай!.. Умру!
Дон Гуан
Що сталося з тобою?
Лепорелло
Статуя... ай!..
Дон Гуан
Ти кланяєшся!
Лепорелло
Ні,
Не я, вона!
Дон Гуан
Ти що таке верзеш?
Лепорелло
Підіть самі ви.
Дон Гуан
Ну, дивись, нікчемо.
(До статуї)
Прошу тебе у гості, командоре,
До удови твоєї: я там буду,
А ти нас вартуватимеш. Що? прийдеш?
(Статуя киває знов)
О боже!
Лепорелло
Що? я ж вам казав...
Дон Гуан
Ходім.
СЦЕНА IV
Кімната Дони Анни. Дон Гуан і Дона Анна
Дона Анна
Я прийняла вас, Дон Дієго, тільки
Боюся, що сумна моя розмова
Нудна вам буде; бідна удова,
Свою я втрату згадую. Мов квітень,
З усмішкою мішаю я сльозу,
Що ж, мовчите ви?
Дон Гуан
Думкою втішаюсь
Я мовчки – бачити на самоті
Прекрасну Дону Анну, тут – не там,
Не при гробниці мертвого щасливця –
І бачу вас уже не на колінах
Перед камінним мужем.
Дона Анна
Дон Дієго,
То ви ревниві – муж мій і в могилі
Вас мучить?
Дон Гуан
Я не смію ревнувать.
Він вами обраний.
Дона Анна
Ні, взяти шлюб
Мені веліла з Дон Альваром мати, –
Ми бідні, був багатий дон Альвар.
Дон Гуан
Щасливий! він скарби свої нікчемні
Приніс до ніг богині, ось за що
Зазнав він раювання! Та коли б я
Вас перший знав, – о, з радістю б якою
Мій сан, мої скарби, усе б віддав я,
Все за єдиний погляд ваш ласкавий;
Я став би волі вашої рабом,
Всі ваші примхи свято б я вивчав,
Щоб їх попереджать, щоб вам життя
Було одними чарами без краю.
Та ба! – Мені судила доля інше.
Дона Анна
Дієго, перестаньте: я грішу,
Вас слухавши: не можу вас любить,
Повинна бути вірна гробу я.
Коли б то знали ви, як Дон Альвар
Мене кохав! О, Дон Альвар напевно
Не слухав би закоханої дами,
Коли б він овдовів, – він був би вірний
Подружньому коханню.
Дон Гуан
Доно Анна,
Не мучте серця ви мені згадками
Про чоловіка. Годі вам карать,
Хоч, може, й заслужив я кари.
Дона Анна
Чим же?
Ви узами не зв’язані святими
Ні з ким – чи ж так? Кохаючи мене,
Не грішні ви передо мною й небом.
Дон Гуан
О боже, перед вами!
Дона Анна
Передо мною винні? В чім?
Дон Гуан
Сказать не можу.
Дона Анна
Що таке, Дієго?
Як винні ви – скажіть, у чім провина?
Дон Гуан
Ні, ні! Нізащо!
Дона Анна
Дивно як, Дієго:
Я вас прошу, я вимагаю.
Дон Гуан
Ні
Дона Анна
А! Он як ви моїй покірні волі!
А що казали зараз ви мені?
Що ви б хотіли буть моїм рабом.
Дієго, я розгніваюсь: кажіть-бо.
Передо мною винні в чім?
Дон Гуан
Не смію,
Тоді мене зненавидите ви.
Дона Анна
Ні, ні. Заздалегідь я вас прощаю,
Та знать бажаю...
Дон Гуан
Не бажайте знать
Цю вбивчу і жахливу таємницю.
Дона Анна
Жахливу! та ви мучите мене.
Я страх яка цікава – що ж бо сталось?
І як могли образить ви мене?
Я вас не знала – не було й нема
У мене ворогів. Убивця мужа
Один і є.
Дон Гуан
От і розв’язка близько!
Скажіть мені: нещасний Дон Гуан
Вам незнайомий?
Дона Анна
Зроду я його
Не бачила.
Дон Гуан
Вважаєте в душі
Його ви ворогом?
Дона Анна
З веління честі.
Та відвернути хочете мене
Ви далі від питання, Дон Дієго –
Я вимагаю...
Дон Гуан
Що, коли б зустріли
Ви Дон Гуана?
Дона Анна
Я б тоді злочинцю
Кинджал всадила в серце.
Дон Гуан
Доно Анна!
Де твій кинджал? ось груди!
Дона Анна
Дон Дієго!
Що ви?
Дон Гуан
Я не Дієго, я Гуан.
Дона Анна
О боже! ні, не може буть, не вірю.
Дон Гуан
Я Дон Гуан.
Дона Анна
Неправда!
Дон Гуан
Так, убив
Твого я мужа; зовсім не шкодую
Про це – і каяття в мені нема.
Дона Анна
Що чую? Ні, не може бути, ні!
Дон Гуан
Я Дон Гуан, і я тебе люблю.
Дона Анна
Де я?.. де я?.. мені недобре...
Дон Гуан
Небо!
Що з нею? що з тобою, Доно Анна?
Встань, встань, прокиньсь, отямся: твій Дієго,
Твій раб в ногах твоїх.
Дона Анна
Залиш мене.
(Безсило)
Ти ворог мій – відняв у мене ти
Все, що в житті я...
Дон Гуан
Чарівне створіння!
Готовий я спокутувать удар,
Чекаю біля ніг твоїх наказу,
Вели – умру; вели – я дихать буду
Для тебе лиш...
Дона Анна
Так ось той Дон Гуан...
Дон Гуан
Чи правда – змалювали вам його
Злочинцем, лиходієм – Доно Анна, –
Чутки, можливо, де в чому й правдиві,
На стомленім сумлінні, може, зла
Багато ще тяжіє... Так, розпусти
Я довго учнем послухняним був,
Та відтоді, як вас побачив я,
Мені здається, я переродився.
Вас полюбивши, я люблю чесноту,
Смиренно вперше перед нею я
Свої коліна трепетні склоняю.
Дона Анна
О, красномовний Дон Гуан, відомо,
Чувала я; він хитрий спокуситель.
Всі кажуть, що облесник ви безбожний,
Жахливий демон. Скільки ви згубили
Жінок нещасних?
Дон Гуан
Досі не любив я
Ні однієї з них.
Дона Анна
І я повірю,
Щоб закохався вперше Дон Гуан,
Щоб не шукав в мені нової жертви!
Дон Гуан
Коли б я вас обманювать хотів,
Чи я признався б, чи назвав би ймення,
Якого не бажаєте ви чути?
Де ж видно тут обдуманість, лукавство?
Дона Анна
Хто знає вас? – Та як могли прийти
Сюди ви? тут пізнати вас могли б,
І ваша смерть була б тут неминуча.
Дон Гуан
Що смерть? за мить побачення солодку
Покірно я віддам життя.
Дона Анна
Та як же
Ви звідси вийдете, необережний!
Дон Гуан
І ви життям нещасного Гуана
Піклуєтесь! Зненависті нема
В твоїй душі небесній, Доно Анна?
Дона Анна
Ах, ненавидіти коли б могла я!
Однак, пора вже розійтися нам.
Дон Гуан
Коли ж ми знов побачимось?
Дона Анна
Не знаю.
Як-небудь.
Дон Гуан
Може, завтра?
Дона Анна
Де ж бо?
Дон Гуан
Тут
Дона Анна
О Дон Гуане, серцем квола
Дон Гуан
Цілунок лиш один – прощення знак.
Дона Анна
Пора, іди.
Дон Гуан
Один, холодний, мирний...
Дона Анна
Який ти невідступний! на, ось він.
Що там за стук? О, Дон Гуане, йди.
Дон Гуан
Прощай же, до побачення, мій друже...
(Виходить і вбігає знов)
А!..
Дона Анна
Що в тобою? А!..
(Входить статуя Командора, Дона Анна падає)
Статуя
Мене ти кликав.
Дон Гуан
О боже! Доно Анна!
Статуя
Кинь її,
Кінець. Що, Дон Гуане, ти тремтиш?
Дон Гуан
Я? Ні. Я звав тебе і рад, що бачу.
Статуя
Дай руку.
Дон Гуан
Ось вона... О, тяжко як
Мене камінна стиснула десниця!
Залиш мене, пусти, пусти ж бо руку...
Я гину – край всьому – о Доно Анна!
(Провалюються)
|