Leporello.
O statua gentilissima
Del gran’ Commendatore!..
...Ah, Padrone!
Don Giovanni.
|
Сцена 1
Дон Гуан
Тут ночі почекаємо. Нарешті
Ми досягли воріт Мадриду! Скоро
Я полечу знайомими шляхами,
Закутавшись плащем, під капелюхом.
Як думаєш? впізнають так мене?
Лепорелло
Ні! Дон Гуана важко упізнати!
Таких, як він, до біса!
Дон Гуан
Ти жартуєш?
Та хто ж мене впізнає?
Лепорелло
Перший сторож
Або гітана, п’яний музикант
Або свій брат, зухвалий кавалер,
Зі шпагою при боці і в плащі.
Дон Гуан
Ну, не біда, хоч і впізнають. Тільки б
Не стріти десь самого короля.
Всіх інших я в Мадриді не боюсь.
Лепорелло
А завтра ж інші королю нашепчуть,
Що Дон Гуан покинув самовільно
Заслання і з’явився у Мадрид –
Що він із вами зробить?
Дон Гуан
Та – поверне.
Напевне ж, голови не відрубає
Мені, немов державному злочинцю.
Мене заслав, бо він мене любив;
Заслав, щоб не могла мені помститись
Убитого сім’я...
Лепорелло
Отож бо й є!
Сиділи б ви собі спокійно там.
Дон Гуан
Слуга покірний! ледве-ледве я
Не вмер там із нудьги. І що за люди,
Що за земля! А небо?.. справжній дим.
Ну, а жінки? Та я не проміняю,
Мій вірний, нерозумний Лепорелло,
Простої андалузької селянки
На всіх тамтешніх пещених красунь.
Сподобались вони мені спочатку
Очима голубими, білизною
Та скромністю – а більше новизною.
Та, слава богу, швидко здогадався –
Побачив я, що з ними знатись гріх –
Усі немов фігури воскові;
А наші!.. Та послухай, щось знайоме
Мені це місце; ти впізнав його?
Лепорелло
Як не впізнати: монастир оцей
Я пам’ятаю. Їздили сюди ви.
А там, в гаю, я коней сторожив.
Заняття не з найкращих. Ви, напевне,
Приємніше проводили тут час,
Ніж ваш слуга.
Дон Гуан
Інезо бідолашна!
Померла вже; я так її любив!
Лепорелло
Інеза! – чорноока... пам’ятаю.
Три місяці за нею увивались,
Аж поки-то лукавий допоміг.
Дон Гуан
У липні... уночі. Згадати дивно:
Я щось знайшов у погляді сумному,
В устах її блідих і помертвілих.
Красунею її ти не вважав.
І дійсно, що було в ній дуже мало
Воістину прекрасного. Лиш очі,
Вони одні. Та погляд... більш ніколи
Я погляду такого не зустрів.
А голос був і тихий, і слабкий.
Та чоловік у неї був суворий,
Ревнивий дуже... О, моя Інезо!
Лепорелло
Що ж, ви на ній не зупинились.
Дон Гуан
Правда.
Лепорелло
А будем жити, знайдуться і інші.
Дон Гуан
Авжеж.
Лепорелло
Тепер яку ми у Мадриді
Шукати розпочнемо?
Дон Гуан
О, Лауру!
Я зразу побіжу до неї.
Лепорелло
Згода.
Дон Гуан
До неї прямо в двері – а застану
Когось у неї – викину в вікно.
Лепорелло
Звичайно. Ну, уже ми й звеселились.
Недовго нас покійниці тривожать.
Хто там іде?
Монах
Вона приїде зараз
Сюди. Хто тут? не слуги Дони Анни?
Лепорелло
Ні, ми самі господарі собі,
Гуляєм тут.
Дон Гуан
А ви кого ждете?
Монах
Приїхати повинна Дона Анна
Провідати гробницю чоловіка.
Дон Гуан
Як Дона Анна? Жінка командора,
Убитого... забувся ким?
Монах
Розпусним,
Безсовісним, безбожним Дон Гуаном.
Лепорелло
Ого! Про Дон Гуана поговірка
Пролізла навіть в мирний монастир,
І там уже хвалу йому співають.
Монах
Він, може, вам знайомий?
Лепорелло
Нам? ніскільки.
А де-то він тепер?
Монах
Немає тут,
Він засланий далеко.
Лепорелло
Слава богу!
Чим далі він, тим краще. Всіх би їх,
Розпусників, в один мішок та в море.
Дон Гуан
Що ти верзеш?
Лепорелло
Мовчіть: то я навмисне...
Дон Гуан
Так тут і поховали командора?
Монах
Тут; спорудила пам’ятник дружина
І приїжджає кожен день сюди
За упокій душі його молитись
І плакати.
Дон Гуан
От дивна удова!
Собою гарна?
Монах
Ми красу жіночу,
Монахи, не повинні помічати.
Та гріх брехать; не може і угодник
В її красі чудовій не зізнатись.
Дон Гуан
Тож недарма покійник був ревнивим
І Дону Анну під замком тримав.
Ніхто із нас не зустрічав її,
А з нею я б хотів поговорити.
Монах
О, Дона Анна із чоловіками
Розмови не веде.
Дон Гуан
А з вами, отче?
Монах
Зі мною справа інша; я монах.
Та ось вона.
Дона Анна
Мій отче, відімкніть.
Монах
Іду, сеньйоро; я на вас чекаю.
Лепорелло
Ну що, яка?
Дон Гуан
Її не видно зовсім
Під цим вдовиним чорним покривалом.
Хіба вузеньку п’ятку я помітив.
Лепорелло
І досить з вас. Уява ваша буйна
Все інше за хвилину домалює;
Проворніша вона за живописця.
Вам все одно, хоч з чого б розпочати,
Із брів, чи з ніг.
Дон Гуан
Послухай, Лепорелло,
Я з нею познайомлюсь.
Лепорелло
От іще!
Потрібно дуже! Чоловіка вбив,
Ще й хоче бачить сльози удовині.
Безсовісний!
Дон Гуан
Тим часом вже і смерклось.
Тож поки місяць не зійшов на небі
І в сутінки не обернув пітьму,
Ввійду в Мадрид.
Лепорелло
Іспанський гранд, як злодій,
Чекає ночі й місяця боїться!
Життя прокляте! Довго ще таскатись
Мені за ним? Уже немає сил.
Сцена 2
Перший гість
Клянусь тобі, Лауро, що ніколи
Так досконало досі ти не грала.
Як глибоко ти зрозуміла роль!
Другий
Як розвила! із силою якою!
Третій
З яким мистецтвом!
Лаура
Так, мені сьогодні
Вдавались кожен рух і кожне слово.
Я віддавалась вільному натхненню.
Слова лились, немов би народила
Не пам’ять їх, а щойно серце...
Перший
Правда.
Ще і тепер твої палають щоки,
А очі просто сяють. Не проходить
Захоплення. Лауро, не давай
Йому в собі даремно охолонуть;
Хоч заспівай!
Лаура
Подай мені гітару.
Всі
О браво! браво! дивно! незрівнянно!
Перший
Спасибі, чарівнице. Ти серця
Лікуєш нам. З життєвих насолод
Кохання лиш за музику солодше;
Але й кохання – музика... Поглянь:
Розчулився сам Карлос, гість похмурий.
Другий
Прекрасні звуки! скільки в них душі!
Чиї ж слова, Лауро?
Лаура
Дон Гуана.
Дон Карлос
Що? Дон Гуан!
Лаура
Їх написав для мене
Мій вірний друг, невірний мій коханець.
Дон Карлос
Твій Дон Гуан безбожник і мерзотник,
А ти дурна.
Лаура
Ти з розуму зійшов?
Та зараз я звелю тебе зарізать
Прислужникам, хоч ти іспанський гранд.
Дон Карлос
Поклич же їх.
Перший
Лауро, перестань;
І ти не сердься теж. Вона забула...
Лаура
Що брат його у чесному двобою
Гуаном був убитий? Справді: жаль,
Що не він сам.
Дон Карлос
Я дурень, що розсердивсь.
Лаура
Ага! таки зізнався ти, що дурень.
Давай миритись.
Дон Карлос
Винен я, Лауро,
Пробач мені. Та знаєш: я ніяк
Не можу чути це ім’я байдуже...
Лаура
Чи винна ж я, що на язик мені
Оце ім’я приходить повсякчасно?
Гість
Ну, щоб і зовсім відлягло від серця,
Ще заспівай нам.
Лаура
Добре, на прощання,
Бо ніч уже. То що ж вам заспівать?
А, слухайте.
Всі
Чарівно, незрівнянно!
Лаура
Бувайте ж, гості.
Гості
Прощавай, Лауро.
Лаура
Ти, навіжений! можеш залишитись,
Сподобався мені ти; Дон Гуана
Ти нагадав, коли мене ти лаяв
І скреготів зубами.
Дон Карлос
От щасливець!
Так ти його любила.
Дуже?
Лаура
Дуже.
Дон Карлос
І зараз любиш?
Лаура
Ні, у цю хвилину
Я не люблю. Любити двох не можна.
Тепер люблю тебе.
Дон Карлос
Скажи, Лауро,
Котрий же рік тобі?
Лаура
Вже вісімнадцять.
Дон Карлос
Ти молода... і будеш молодою
Ще років п’ять чи шість. Навколо тебе
Ще років шість вони крутитись будуть,
Тебе голубить, пестить, вихвалять,
І уночі співати серенади,
І друзів убивать на поєдинках –
Усе заради тебе. Та коли
Змарнієш ти, і очі западуть,
І зморщені повіки почорніють,
І сивина твої усипле коси,
І будуть говорить тобі: «стара!» –
Тоді що скажеш ти?
Лаура
Тоді? Про це
Навіщо й думать? Що це за розмова?
І звідкіля думки такі у тебе?
Піди – відкрий балкон. Там чисте небо,
Повітря нерухоме, ніч лимоном
І лавром пахне, і яскравий місяць
У синяві блищить, густій і темній,
І сторожі кричать протяжно: «Ясно!..»
У цей же час на півночі – в Парижі –
Можливо, небо хмарами укрите,
Іде холодний дощ і вітер дме.
А нам яка печаль? Послухай, любий,
Я хочу, щоб всміхнувся ти мені...
Отак-то!
Дон Карлос
Мила відьмо!
Дон Гуан
Гей! Лауро!
Лаура
Хто там? і чий це голос?
Дон Гуан
Відчини...
Лаура
Невже!.. О, боже!..
Дон Гуан
Здрастуй...
Лаура
Дон Гуане!..
Дон Карлос
Як! Дон Гуан!..
Дон Гуан
Лауро, любко мила!..
Хто в тебе там, моя Лауро?
Дон Карлос
Я,
Дон Карлос.
Дон Гуан
От негаданно зустрілись!
Я завтра весь до ваших послуг.
Дон Карлос
Ні!
Негайно – тут.
Лаура
Дон Карлосе, спиніться!
Ви зараз не на вулиці – ви в мене –
Тож вийдіть геть.
Дон Карлос
Я жду тебе. Давай,
З тобою шпага.
Дон Гуан
Ну, якщо тобі
Не терпиться, будь ласка.
Лаура
Ай! Гуане!..
Дон Гуан
Вставай, Лауро, все скінчилось.
Лаура
Що?
Убив? прекрасно! в мене у кімнаті!
А що мені, дияволе, робити?
Куди його я діну?
Дон Гуан
Та, можливо,
Він ще живий.
Лаура
Живий! дивись, проклятий,
Ти прямо в серце ткнув – не міг вже мимо,
І навіть кров його не йде із рани,
Не дихає вже зовсім.
Дон Гуан
Що робить?
Він сам цього хотів.
Лаура
Ех, Дон Гуане!
Завжди ти щось, не думаючи, зробиш,
А все не винен... Звідки ти тепер?
Давно ти тут?
Дон Гуан
Я тільки-но приїхав,
І то таємно – не простив король.
Лаура
І зразу ти згадав свою Лауру?
Це добре. Та не віриться мені.
Ти йшов, напевне, мимо випадково
І дім побачив.
Дон Гуан
Ні, моя Лауро,
Спитай у Лепорелло. Я лишив
Його за містом. І пішов Лауру
Шукати у Мадриді.
Лаура
Милий мій!..
Чекай... при мертвому! що з ним робити?
Дон Гуан
Залиш його: перед світанком, рано,
Я винесу його, плащем укривши,
І покладу на перехресті.
Лаура
Тільки
Дивись, щоб не побачили тебе.
Як добре ти зробив, що ти з’явився
Хвилиною пізніше! бо у мене
Твої дружки вечеряли і щойно
Пішли собі. Коли б ти їх застав!
Дон Гуан
Лауро, і давно його ти любиш?
Лаура
Кого? ти, мабуть, мариш.
Дон Гуан
А зізнайся,
Чи зраджувала часто ти мене
В мою відсутність?
Лаура
Ну, а ти, гульвісо?
Дон Гуан
Скажи... Ні, потім будем розмовлять.
Сцена 3
Дон Гуан
Усе на краще: вбивши ненароком
Дон Карлоса, відлюдником сумирним
Я тут сховавсь – і бачу кожен день
Мою вдову привабливу, і нею
Помічений, здається. Дотепер
Ми віддалік тримались, та сьогодні
Заговорити хочу; вже пора.
Як розпочать? «Насмілюсь...», краще так:
«Сеньйоро...» ет! хоч що б прийшло на думку,
Те і скажу я їй без підготовки,
Імпровізуючи слова кохання...
Пора б вже їй приїхати. Без неї –
Я думаю – скучає командор.
Яким його тут велетнем зробили!
Могутні плечі! Що за Геркулес!
А сам покійник був малим і кволим.
Навшпиньки вставши тут, не міг би руку
Цій статуї до носа дотягнуть.
Коли за Ескур’ялом ми зійшлися,
Наткнувся він на шпагу і завмер
Точнісіньким метеликом на шпильці.
А був суворим, гордим і сміливим...
А! ось вона.
Дона Анна
Він знову тут. Мій отче,
Я перервала роздуми самотні,
Пробачте.
Дон Гуан
Я повинен вибачатись,
Сеньйоро, перед вами. Може, я
Печалі вашій литись заважаю.
Дона Анна
Ні, отче мій, печаль моя в мені;
При вас мої молитви можуть вільно
Підноситись до неба – я прошу
І вас свій голос з ними об’єднати.
Дон Гуан
Мені молитись з вами, Доно Анно!
Такого щастя я не заслужив.
Я не наважусь грішними вустами
Повторювать святі моління ваші –
Я тільки віддалік благоговійно
Дивлюсь на вас, коли, схилившись тихо,
Волосся чорне ви на мармур білий
Розсиплете – тоді мені здається,
Що на гробницю ангел прилетів.
В збентеженому серці не знаходжу
Тоді молитви. Я дивлюся мовчки
І думаю – щасливий той, чий мармур
Її гарячим подихом зігрітий
І скроплений небесними слізьми...
Дона Анна
Як дивно ви говорите!
Дон Гуан
Сеньйоро?
Дона Анна
Мені... забули ви.
Дон Гуан
Що недостойний
Відлюдник я? що грішний голос мій
Звучати поруч з вами не повинен?
Дона Анна
Мені здалося... я не зрозуміла...
Дон Гуан
Ах, бачу я, що ви про все дізнались!
Дона Анна
Про що дізналась?
Дон Гуан
Так, я – не монах .
До ніг припавши, вибачить благаю.
Дона Анна
О боже! встаньте, встаньте... Хто ж ви є?
Дон Гуан
Я – жертва безнадійної любові.
Дона Анна
О боже мій! це чути біля гроба!
Ідіть собі.
Дон Гуан
Хвилину, Доно Анно,
Одну хвилину!
Дона Анна
А якщо хтось прийде!..
Дон Гуан
Заперті грати. Хоч одну хвилину!
Дона Анна
Ну? що? чого ви хочете?
Дон Гуан
Померти.
Негайно, зараз, біля ваших ніг.
Хай бідний прах мій тут же поховають –
Не біля праху, милого для вас, –
Не тут – не зовсім близько – десь подалі,
Там – на порозі – поблизу дверей,
Щоб каменя мого могли торкнутись
Ви сукнею своєю чи ногою,
Коли сюди, не горду цю гробницю,
Ітимете невтішні сльози лить.
Дона Анна
Ви, мабуть, божевільний.
Дон Гуан
Чи бажать
Померти, Доно Анно, – знак безумства?
Коли б я був безумець, я б хотів
Лишитися живим, я б мав надію
Любов’ю зворушити ваше серце;
Коли б я був безумець, я б проводив
Всі ночі біля вашого балкону
І співом серенад тривожив сон;
Не став би я ховатись, а усюди
Старався б, щоб помітили мене;
Коли б я був безумець, я б тоді
В мовчанні не страждав...
Дона Анна
Мовчання ваше
Занадто голосне!
Дон Гуан
О Доно Анно!
Лиш випадок тут винен, а інакше
Моєї таємниці ви б не знали.
Дона Анна
І ви давно вже любите мене?
Дон Гуан
Не знаю сам – недавно чи давно,
Та лиш відтоді я ціну дізнався
Миттєвостям життя, лише з тих пір
І зрозумів, що значить слово щастя.
Дона Анна
Ідіть же – ви людина небезпечна.
Дон Гуан
Я небезпечний! Чим?
Дона Анна
Боюсь вас слухать.
Дон Гуан
Замовкну я; лиш не женіть того,
Для кого бачить вас – одна відрада.
Надіями даремними не тішусь,
Нічого не прошу, але повинен
Я бачить вас, якщо вже до життя
Засуджений.
Дона Анна
Ідіть, бо тут не місце
Таким розмовам і таким безумствам.
В мій дім приходьте завтра. Покляніться
Повагу зберегти таку ж до мене;
Я вас прийму, та ввечері, пізніше, –
Нікого не приймаю я з тих пір,
Як овдовіла...
Дон Гуан
Ангеле прекрасний!
Хай втішить бог вас, як самі ви нині
Утішили нещасного страждальця.
Дона Анна
Ідіть же геть.
Дон Гуан
Іще одну хвилину.
Дона Анна
Ні, треба йти самій... ніяк не можу
Молитися. Збентежили мене
Розмови світські; вухо вже давно
Від них у самоті відвикло. – Завтра
Я вас прийму.
Дон Гуан
Іще не смію вірить,
Не смію щастю до кінця віддатись...
Я завтра вас побачу! – і не тут,
Не крадькома!
Дона Анна
Так, тільки завтра, завтра.
Як вас зовуть?
Дон Гуан
Дієго де Кальвадо.
Дона Анна
Бувайте, Дон Дієго!
Дон Гуан
Лепорелло!
Лепорелло
До ваших послуг?
Дон Гуан
Милий Лепорелло!
От щастя!.. «Завтра – ввечері, пізніше...»
Мій Лепорелло, завтра приготуй...
Я радий, як дитина!
Лепорелло
Говорили
Ви з удовою? Може, вам вона
Сказала мимохідь два теплих слова
Або її благословили ви?
Дон Гуан
Ні, Лепорелло, ні! Вона просила
Прийти до неї завтра!
Лепорелло
Та невже!
Усі такі ви, вдови.
Дон Гуан
Я щасливий!
Співати ладен, обійняти всіх.
Лепорелло
А командор? що скаже він на це?
Дон Гуан
Ти думаєш, він буде ревнувати?
Напевне ж ні; людина він розумна
І, мабуть, вмерши, зовсім присмирнів.
Лепорелло
Ні; ви лишень на статую погляньте.
Дон Гуан
І що ж?
Лепорелло
Здається, дивиться вона
На вас сердито.
Дон Гуан
Слухай, Лепорелло,
Проси її до мене завітати –
Ні, не до мене, а до Дони Анни.
Лепорелло
Навіщо звати статую у гості?
Дон Гуан
Не для розмови чемної, звичайно, –
Проси її прийти до Дони Анни
Пізненько завтра ввечері і стати
На варті край дверей.
Лепорелло
Охота вам
Так жартувать!
Дон Гуан
Проси ж.
Лепорелло
Але...
Дон Гуан
Іди!
Лепорелло
О статує, преславна і прекрасна!
Сеньйор мій Дон Гуан покірно просить
Відвідати... Їй-богу, я не можу,
Так страшно.
Дон Гуан
Боягуз! ось я тобі!
Лепорелло
Сеньйор мій
Дон Гуан вас просить завтра
У дім дружини вашої надвечір
Прийти і стати в дверях...
Ой!
Дон Гуан
Що там?
Лепорелло
Ой, ой... Умру!
Дон Гуан
Що сталося з тобою?
Лепорелло
Та статуя...
Дон Гуан
Ти кланяєшся!
Лепорелло
Ні,
Не я, вона!
Дон Гуан
Верзеш ти казна що!
Лепорелло
Ідіть самі.
Дон Гуан
Ну що ж, дивись, ледащо.
Прошу тебе з’явитись, командоре,
У дім вдови, де завтра буду я,
І стати в дверях вартовим. Що? будеш?
О боже!
Лепорелло
Що? я ж говорив...
Дон Гуан
Ходімо!
Сцена 4
Дона Анна
Я прийняла вас, Дон Дієго; тільки
Боюся я, що бесіда печальна
Наскучить швидко: бідна удова,
Все згадую я втрату чоловіка
І посмішку мішаю зі слізьми.
А ви?
Дон Гуан
Я насолоджуюся мовчки
Можливістю побути наодинці
Із вами, Доно Анно. Тут – не там,
Не біля гроба мертвого щасливця,
Що ідолом зробився мармуровим, –
Я бачу вас нарешті.
Дона Анна
Дон Дієго,
Так ви ревнивий. Чоловік і мертвий
Вас мучить?
Дон Гуан
Ревнувати я не смію.
Він ваш обранець.
Дона Анна
Ні, мої батьки
За Дон Альвара видали мене.
Були ми бідні, Дон Альвар – багатий.
Дон Гуан
Щасливець! він скарби свої порожні
Приніс до ніг богині; ось за що
Дістав блаженство райське він! Якби
Я вас зустрів раніше, без вагання
Мій сан, мої багатства, все віддав би
За погляд ваш єдиний і, мов раб,
Виконував священну вашу волю;
Читав би у очах бажання ваші,
Щоб мовчки попереджувати їх,
Щоб все життя вам казкою здавалось.
На жаль, не це судилося мені.
Дона Анна
Дієго, я прошу вас, перестаньте.
Мені любить не можна, бо вдова
Повинна бути вірною і гробу.
Коли б-то знали ви, як Дон Альвар
Мене любив! О, Дон Альвар, напевне,
Закоханої дами не прийняв би,
Коли б він овдовів. Він був би вірним
Покійниці своїй.
Дон Гуан
Не мучте серця,
Нагадуючи майже щохвилини
Про чоловіка. Досить вам карать
Мене, хоч кари заслужив я.
Дона Анна
Чим же?
Ви узами не зв’язані святими
Ні з ким. І у любові ви не винні
Ні перед богом, ні переді мною.
Дон Гуан
Вам так здається.
Дона Анна
А хіба ви винні
Переді мною? То мені признайтесь.
Дон Гуан
Ніколи, ні!
Дона Анна
Дієго, що це значить?
Ви завинили чимось? То скажіть.
Дон Гуан
Нізащо, ні!
Дона Анна
Дієго, це так дивно:
Я вимагаю, я прошу.
Дон Гуан
Ні, ні.
Дона Анна
А! Так-то ви моїй покірні волі!
А що мені ви зараз говорили?
Що ви б рабом моїм бажали бути.
Дієго, я розсерджусь: признавайтесь
Чим завинили ви переді мною?
Дон Гуан
Ви можете зненавидіть мене.
Дона Анна
Ні, ні. Заздалегідь я вас прощаю,
Але бажаю знати...
Дон Гуан
Не бажайте
Жахливу таємницю розгадать.
Дона Анна
Жахливу! ви замучили мене,
Все більше розпаляючи цікавість.
І як мене ви скривдити могли?
Я вас не знала – в мене ворогів
Немає зовсім. Вбивця чоловіка
Один і є.
Дон Гуан
Вже близько й до розв’язки.
Скажіть мені, нещасний Дон Гуан
Знайомий вам?
Дона Анна
Ні, зроду я його
Не бачила.
Дон Гуан
Але в душі до нього
Ворожі ви?
Дона Анна
З обов’язку дружини.
Та ви весь час збиваєте мене
З питання головного, Дон Дієго, –
Я хочу...
Дон Гуан
А якби ви Дон Гуана
Зустріли десь?
Дона Анна
Тоді кинджал у серце
Я б злодію встромила.
Дон Гуан
Доно Анно,
Де твій кинджал? Ось груди. Бий!
Дона Анна
Дієго!
Ви що?
Дон Гуан
Я не Дієго, я Гуан.
Дона Анна
О боже! ні, не може буть, не вірю.
Дон Гуан
Я Дон Гуан.
Дона Анна
Неправда.
Дон Гуан
Я убив
Твого Альвара й зовсім не жалкую,
І не шукай розкаяння в мені.
Дона Анна
Що чую я? Ні, ні, не може бути.
Дон Гуан
Я Дон Гуан, і я тебе люблю.
Дона Анна
Де я?.. де я? мені погано.
Дон Гуан
Небо!
Що з нею? що з тобою, Доно Анно?
Опам’ятайся, встань: це твій Дієго,
Це твій покірний раб.
Дона Анна
Залиш мене!
О, ти мій ворог – ти забрав у мене
Все, що в житті...
Дон Гуан
Божественне створіння!
Я свій удар спокутувати буду
Найтяжчим, найстрашнішим покаранням.
Накажеш – вмру; накажеш – буду жити
Для тебе лиш...
Дона Анна
Це дійсно Дон Гуан...
Дон Гуан
Його вам описали, чи не так,
Розпусним злодієм. – О Доно Анно, –
Чутки, можливо, не в усьому брешуть,
На совісті моїй багато зла.
Я справді довго був покірним учнем
Спокуси і розпусти. Та відтоді,
Як я побачив вас, мені здається,
Душею я воскрес, переродився.
У вас я полюбив добропорядність,
І вперше я покірно перед нею
Німію і навколішки стаю.
Дона Анна
О, Дон Гуан – я знаю – красномовний;
Спокусник хитрий, чула я також.
Ви, кажуть ще, розбещений безбожник,
Ви справжній демон. Скільки ви згубили
Жінок нещасних?
Дон Гуан
Ні одної досі
Із них я не любив.
Дона Анна
І я повірю,
Що Дон Гуан кохає перший раз,
Що не шукав в мені нової жертви!
Дон Гуан
Коли б я вас задумав обманути,
Чи я б признався, чи назвав ім’я,
Якого ви не можете і чути?
Де ж видно тут обдуманість, підступність?
Дона Анна
Хто знає вас? Та як могли прийти
Сюди ви; тут могли б вас упізнати,
І ваша смерть була б невідворотня.
Дон Гуан
Що значить смерть? за мить одну солодку
Життя не жаль віддати.
Дона Анна
Але як
Вам вийти звідсіля, необережний!
Дон Гуан
І вас життя злочинного Гуана
Турбує! Так ненависті немає
В душі твоїй небесній, Доно Анно?
Дона Анна
Якби я вас ненавидіть могла!
Однак, уже пора нам розпрощатись.
Дон Гуан
Коли ж ми знов побачимось?
Дона Анна
Не знаю.
Колись.
Дон Гуан
То, може, завтра?
Дона Анна
Де?
Дон Гуан
Отут.
Дона Анна
О Дон Гуане, серцем я слабка.
Дон Гуан
На знак, що ти прощаєш, поцілунок...
Дона Анна
Пора, іди.
Дон Гуан
Один, холодний, мирний...
Дона Анна
Який ти невідв’язний! на, бери.
Що там за стук?.. сховайся, Дон Гуане.
Дон Гуан
Прощай же, до побачення, кохана.
А!
Дона Анна
Що там? А!..
Статуя
На поклик я з’явився.
Дон Гуан
О боже! Доно Анно!
Статуя
Кинь її,
Кінець всьому. Тремтиш ти, Дон Гуане.
Дон Гуан
Я? ні. Я звав тебе і не боюся.
Статуя
Дай руку.
Дон Гуан
Ось вона... яке тяжке
Десниці мармурової стискання!
Облиш мене, пусти – роздавиш руку...
Я гину – це кінець – о Доно Анно!
|
