|
Прибігають в хату діти. Батька звуть віддалеки: «Тату! тату! наші сіті Притягли мерця з ріки». «Годі плести, бісенята», – Забурчав на них отець. «Ох, оці мені хлоп’ята! Буде вам, дивіться, мрець! Суд наїде, розкажи-но: Вік не збути цю біду. Що робить його; дружино, Дай каптан: я побреду... Де ж той мрець?» – «Он, тату, близько!» Й справді, там, на бережку, Де показував хлопчисько, Мрець простягся на піску. Мов примара, труп жахливий Весь посинів і розпух. Чи сірома нещасливий Загубив свій грішний дух? Чи втонув рибалка впертий, Чи то п’яний молодець, Чи злодюгами обдертий, Недогадливий купець? Мужикові мало діла. Озирнувшись, нашвидку Він потопленеє тіло В воду тягне по піску. Ще й від берега стрімкого Відштовхнув його веслом, І поплив той мрець від нього За могилою й хрестом. Довго мертвий за потоком Плив, гойдаючись не в лад. І його провівши оком, Наш мужик пішов назад. «Ви, синки, мерщій додому! По гостинцю зараз дам. Та ні пари з уст нікому, Бо інакше буде вам». З ночі буря зашуміла, Схвилювалася ріка. Вже і скіпка догоріла В димній хаті мужика. Діти сплять, дріма дружина, Муж куняє на печі. Буря виє; та диви-но: Хтось постукав уночі! «Хто там?» – «Гей, пусти, хазяїн!» «Не було мені біди! Чом вночі блукаєш, Каїн? Чорт заніс тебе сюди! Де возитися з тобою? Вдома сплять усі давно». І лінивою рукою Підіймає він вікно. Місяць з хмари випливає – Що це? Голий при вікні. З бороди вода стікає, Очі дивляться скляні. Все у нім заціпеніло, Мертво руки простяглись, І в набрякле синє тіло Раки чорні уп’ялись. І мужик вікно захлопнув. Гостя голого впізнав. Весь завмер він: «Щоб ти лопнув!» Затремтівши, проказав. Страшно в нім думки німіли, Лив з чола холодний піт, І до ранку стукотіли Під вікном та край воріт. Є в народі вість жахлива. Що до смертного кінця Той рибалка нещасливий Дожида щорік мерця. Вітер зранку вже лютує, З ночі буря тьмарить світ, І потоплений чатує Під вікном та край воріт.
|