Був собі піп,
Деревляний чіп.
Пішов піп на торговицю,
Зазирає в кожну крамницю.
А назустріч йому Балда;
Іде, куди пхає біда.
Чого ти, батьку, так рано знявся?
Чим заклопотався?
А піп йому на те: «Шукаю робітника –
За кухаря, конюха й тесляка.
А де знайти мені такого
Служителя не вельми дорогого?»
Балда каже так: «Служитиму рік тобі славно,
Ретельно і дуже справно
За три щиглі в твою пику свячену,
А їсти давай мені полбу варену».
Згадався піп,
Чухає лоба, очима кліп-кліп:
От які ж тобі щиґлі? Тут непевне щось...
Та, мовляв, – буде якось.
«Гаразд, – каже піп до Балди, –
Не буде обом нам біди.
Поживи ось на моїм подвір’ю,
Постарайся, заслужи довір’я».
Живе Балда у поповім домі,
Спить собі на соломі,
Їсть за чотирьох,
А робить за сімох.
Вдосвіта в нього все мов танцюю,
Коня запряже, в полі працюй,
Піч затопить, усе приготуй, покупить,
Яєчко спече та сам і облупить.
Попадя Балдою вихваляються,
Попівна за Балдою побиваються,
Попеня кличе його: татком;
Кашку він зварить, бавиться з дитятком.
Тільки піп щось Балду не любить,
Ніколи його не приголубить,
Про розплату думаю частенько.
Час не жде, і строк уже близенько.
Піп не їсть, не п’ю, ночі не спить:
Пика йому загоді тріщить.
От він попаді !і признаються:
«Таке то й таке, а до чого прийдеться?»
Розум у баби вигадливий,
На всякі хитрощі внадливий –
Попадя каже: «можна дати раду,
Як усунути лиху заваду.
Загадай Балді службу не під силу важку,
А жадай, щоб зробив її точно та ще й нашвидку:
Тим ти й пику від розправи врятуєш,
Та й Балді не заплатиш перехитруєш».
Стало на серці в попа веселіше,
Почав на Балду він поглядать сміливіше.
Вже ось і гукаю: «а йди но сюди мерщій,
Балдо, робітнику вірний мій.
Слухай: чорти мені чинш платити
Помінились доки я буду жити.
Дохід найкращий, аби без мороки,
Та ю на них недоплату за три роки.
Як наїсися ти своєї полби,
То зтягни з чортів чинш мені повний».
Балда з попом марно не змагався,
Просто до морського берега подався,
Сівши, став він мотуз крутить
Та кінець його в морі мочить.
От, із моря виліз старий біс:
«Чого до нас ти, Балдо, заліз?»
-Та от мотуззям хочу море морщить
Та вас, плем’я проклятуще, корчить.
Взяла тут біса старого опаска.
«Скажи, за що ж бо така неласка?»
-Як защо? Ви чиншу не сплатили,
Призначений вам строк пропустили,
От пожди буде нам утіха,
Завдамо вам, собакам, лиха.
«Балдусю, зажди морщить море даром,
Повний чинш одержиш незабаром.
Почекай, вишлю тобі внука».
Балда мислить: «Цього обдурить не штука!»
Виринуло з моря бісенятко,
Занявкало, як голодне кошенятко.
«Здоров був, Балдо-серденя;
Якого тобі чиншу, що за пеня?
Зроду ми за чинш той не чували.
З того не було чортам печалі –
Ну, що ж робить – бери, але з умови
З нашої спільної постанови –
Щоб нікому вже не було горя:
Хто скоріше з нас обіжить округ моря,
Хай собі й чинш той бере, як заклад.
А в той час упакують і в мішок усе в лад». –
Засміявся Балда глузливо:
«Що це ти вигадав за диво?
Де ж тобі змагатися зі мною,
Зі мною, з самим Балдою?
От уже послали супостата!
Почекай но мого меншого брата».
Пішов Балда в близький лісок,
Піймав двох зайців та в мішок.
Знову до моря приходить
І там бісеня знаходить.
Держить Балда за вуха одного зайка:
«Затанцюй ще ти під нашу балабайку;
Бісенятко ти ще молоденьке,
Вганятися за мною слабеньке –
Це було б тільки часу втрата,
Обжени лиш спершу ти мого брата.
Раз, два, три! Доганяй но!»
Пустились обоє негайно:
Бісик по берегу морському,
А зайко в лісок, до дому.
От море вже бісик оббігши,
Язик через губу, мордочку звівши,
Ледве дише, прибіг весь мокренький,
Втирається лапкою, мислить дурненький:
З Балдою справу добре владить.
Зирк – а Балда братіка гладить.
ІЦе й примовляє: «братіку любенький,
Підбився, бідний? Відпочинь, рідненький!»
Тут бісик аж сторопів,
Хвостик підібгав, зовсім присмирнів,
На братка поглядаю стиха.
«Почекай», каже, «піду взяти міха».
Пішов до діда, каже: «біда!
Обігнав мене менший Балда!»
Старий біс почав думать думу.
А Балда наробив такого шуму^
Що все море сколотилось
Та хвилями так і розходилось.
Вискочив бісик: «годі, дядьку, стій,
Вишлемо зараз чинш увесь твій –
Тільки слухай. Бачиш цю ломаку?
Вибери собі яку познаку –
Хто ломаку кинути далі здолаю,
Той нехай собі й чинш забираю –
Що ж? Боїшся ручки пошкодить?
Чого ж ти ждеш?» – «Та он там хмарка надходить.
Зажбурну туди твою ломачку
Та й піду на вас, чортів, навкулачки».
Злякався бісик та й до діда тягу
Розповісти про Балдину перевагу,
А Балда над морем знову шумить,
Мотузом ляпаю, чортів сварить.
Бісик вилазить: «Чого ти клопочеш?
Буде тобі чинш той, коли захочеш...»
-«Ні, – мовить Балда, – скажу вже я,
Тепер черга моя –
Умову сам я призначу,
Дам тобі, вражені, задачу.
Спитаєм, яка то в тебе сила –
Бачиш-он там сива кобила?
Влізь ти кобилі під пахви,
Підійми та й неси пів верстви;
Знесеш кобилу-чинш уже твій,
Не знесеш кобили-він буде мій.
Бідненький біс
Під кобилу підліз,
Весь натужився,
Весь напружився,
Попідняв кобилу, два ступні сягнув,
На третьому впав, ніжки простягнув.
А Балда йому: «дурний ти біс,
Куди ти за нами поліз?
Не здолав знести й руками,
А я, диви, знесу проміж ногами –
От Балда верхи на кобилу сів,
Та верству проскакав, що аж куряву збив.
Злякався бісик, до діда тягу
Розповідать про таку перевагу.
Поставали чорти в гурток,
Нема викруту-зібрали повний чиншок
Та на Балду і навалили мішок.
Іде Балда, варнякаю,
А піп, його вздрівши, підскакуй,
За попадю ховаються,
У три дуги згинаються.
Балда його тут одшукав,
Чинша віддав, платні зажадав.
Бідний піп
Стоїть, як сніп.
Як Балда йому першого щигля дав –
Піп аж під стелю ногами задрав;
Бід другого щигля робітника
Позбувся піп язика;
А як третього щигля з’їв,
То навіки здурів.
А Балда дорікав з усмішкою злою:
«Ого, попе, не ганявся б за дешевиною...»
??