|
Кавказ підо мною. Один в вишині Стою над снігами край яру страшного; Орел, зо шпиля підлетівши стрімкого, Ширяє недвижно зо мною врівні. Тут бачу, як струмні з-між гір виникають, Як грізні обвали додолу шугають. У мене в ногах тут збіговища хмар. І скель понад ними мертвотні громади, І ринуть шумливі крізь них водоспади; А нижче – лиш мох та посохлий чагар; А там уже – розкіш зеленого гаю, Де пташка щебече, де олень плигає. Ще далі, мов гнізда, і житла людські, І вівці пасуться в гірській полонині, І ходінь пастух по веселій долині, Де хвилі Арагви шумують легкі, Де вбогий здобичник з-за скелі чатує, І Терек кипучий реве та лютує; Шумить він та виє, як звір молодий, Що їжу побачив крізь грати холодні, Він б’ється об берег у злості неплодній І лиже підступно він камінь німий... Дарма! ні поживи йому, ні розради: Навік його грізні затисли громади.
|