|
Мороз і сонце, день прекрасний! Ти ще дрімаєш, друже ясний, – Вже час, красунечко, вставай! Твій погляд – чисті зночі зорі – Зверни на вранішню Аврору, Й сама, як зіронька, засяй! Ти пам’ятаєш, вечоріло, Та зла хурделиця ревіла, А місяць, вкраплений в імлу, Жовтів крізь хмари бліднувато, І ти стомилась сумувати – А тут... Вдивись в красу німу: Під небесами голубими Стоїть під інеєм ялина, Сніг кришталями виграє... Мережить ліс по снігу чорним, Під льодом – річечка моторна Свій блиск на сонці віддає. Бурштином сяє вся кімната, В печі тріщить вогонь патлатий. Лежиш собі на тапчані І думу думаєш часами.. Та раптом осінить: «Мені Запрягти б коника у сани!» Ті сани полетять по снігу, Ми віддамося, друже, бігу – Нас понесе нестримний кінь В ліси, колись густі і пишні, В поля порожні й незатишні, На берег – в милу далечінь.
|