|
Мороз і сонце: день – чудесник! Ти ще дрімаєш, друг чудесний, – Пора, красунечко, проснись: Відкрий очам снігів узори Й красу північної Аврори, Зорею півночі явись! Вночі хурделиця кружилась І мутним небом мла носилась; Луна, згубивши десь крило, На тучі маялась без діла, І ти сумна-сумна сиділа – А нині... гляньмо у вікно: Під голубими небесами, Накривши землю килимами, Блискучим сяйвом сніг лежить. Прозорий ліс один чорніє, Сосна крізь іній зеленіє І річка кригою блищить. Кімната вся янтарним блиском Осяяна. Веселим тріском Тріщить-гуде гаряча піч. Приємні думи близь лежанки. А знаєш: запрягти б у санки Кобилку буру – дати клич? Ранковому зрадівши снігу, Друг милий, віддамося бігу Нетерпеливого коня, Відвідавши поля порожні, Ліси, недавно так тривожні, І берег, милий мов рідня.
|