|
Мороз і сонце; як чудово! Ти, друже, спиш в цей день зимовий – Вже час, красунечко, прокиньсь: Аврорі, зіроньці північній, Що буде сяяти довічно, Як зірка півночі з’явись! Учора хуртовина злилась, На мутнім небі мла носилась Та сум ходив з тобою скрізь; І місяць плямою блідою Жовтів під хмарою сумною – А нині... у вікно дивись: Під голубими небесами Сніг розстелився килимами, Виблискуючи, скрізь лежить; Прозорий ліс один чорніє, Ялина пишна зеленіє, Під кригою ріка блищить. Кімната вся бурштинним блиском Осяяна. Веселим тріском Тріщить уже гаряча піч. Подумаю, та з ліжка встану, Щоб запрягти кобилку в сани – Я накажу це, звісна річ. Сковзячи по ранковім снігу, Мій друже, віддамося бігу Вже нетерплячого коня; В поля поїдем, що пустіють, В ліси, які вже не густіють, На береги, що сплять зрання.
|