|
Буря млою небо криє, Вихрів сніжних забуттям То, як звір, вона завиє, То заплаче, як дитя, То на крівлю застарілу Вздовж соломи прошмигне, То, як вершник запізнілий, У віконце зазирне. Наша хатка, мов чорнушка, І печальна, і чумна. Ти чого, моя старушка, Зажурилась близь вікна? Чи від бурі завивання Ти, мій друг, така сумна? Чи дрімаєш під дзижчання Та під спів веретена? Ну ж бо, вип’ємо, подру́жка, Наливай й мені скоріш – Вип’ю з горя, де ж та кружка? Серцю буде веселіш. Заспівай мені, як птиця Десь за обрієм жила, Як дівиця білолиця За водою вранці йшла. Буря млою небо криє, Сніжних вихрів забуттям: То, як звір, вона завиє, То заплаче, як дитя Ну ж бо, вип’ємо, старушка, Наливай й мені скоріш – Вип’ю з горя, де ж та кружка? Серцю буде веселіш.
|