|
Буря в небі білим виром Бешкетує без пуття: То завиє, диким звіром, То заплаче, мов дитя. Чи то – вітер ураганний Стріхою зашарудить, Чи то – пізній гість нежданий У вікно застукотить? Наша хатка, вже благенька, Тиха, темна і сумна. Ти пощо ж, моя старенька, Все мовчиш біля вікна? Чи під гомін веретена Ти куняєш, друже мій, Чи тебе, моя стражденна, Снами звабив – буревій? У журбі – чого ми – варті! Друже ти єдиний мій, Варто б – випить! Де ж та кварта? З горя вип’ємо, мерщій. Заспівай-но про синицю, Що заморською була, Заспівай, як по водицю До криниці дівка йшла. Буря – млою з неба лине, Сніговий кружляє вир; То заплаче, як дитина, То завиє, наче звір. У журбі – чого ми – варті? Друже ти єдиний мій, Варто б – випить! Де ж та кварта? З горя вип’ємо, мерщій.
|