|
Буря млою небо криє, Хуртовиною зрива; То, як звір, вона завиє, То застогне, мов сова; То по стрісі старогодній Очеретом зашуршить; То, мов пізній подорожній, У вікно застукотить. Наша хата і низенька, І темрява, і сумна; Ти ж чого, моя старенька, Знишкла так біля вікна? Чи то з хуги завивання Занудилась, чи чого? Чи куняєш під сюрчання Веретенечка свого? Вип’єм, подруго старенька Моїх марно зниклих літ! Вип’єм з горя! Ке хутенько Пляшку – буде веселіш! Заспівай мені про долю, Що вже мохом поросла, Що тепер, мов та дитина, В сповиточку спать лягла! Буря млою небо криє, Хуртовиною зрива; То, як звір, вона завиє, То застогне, мов сова. Вип’єм, подруго старенька Моїх марно зниклих літ! Вип’єм з горя! Ке хутенько Пляшку – буде веселіш!
|