|
Буря млою небо криє, Біле крутячи гноття; То, як звір, вона завиє, То заплаче, як дитя. То над дахом почорнілим Куликами зашумить, То мандрівником спізнілим У віконця задзвенить. Хатка в нас мала й похила, Завжди темна та сумна. – Що ж це ти, бабусю мила, Не озвешся край вікна? Чи це буря навіжена Зойком злим тебе в’ялить, Чи під шепіт веретена Ти дрімаєш мимохіть? Вип’єм, дружко невеселих, Бідних юних літ моїх, Вип’єм з горя; де ж це келих? Може б, сум у серці стих. Заспівай же, як синиця У морських краях жила, Як дівчина до криниці Вранці вулицею йшла. Буря млою небо криє, Біле крутячи гноття; То, як звір, вона завиє, То заплаче, як дитя. Вип’єм, дружко невеселих, Бідних юних літ моїх, Вип’єм з горя; де ж це келих? Може б, сум у серці стих.
|