|
Я Вас люблю, – хоч шаленію, Але стерпіти я не міг, І в цій дурні я без надії Освідчуюсь у Ваших ніг! Давно вже час розумним бути В мої немолоді літа! Але любові не позбутись, В душі моїй хвороба та: Без вас нудьгуючи, – зітхаю; При вас сумуючи, – терплю; І сил немає, я жадаю Сказати, як я вас люблю! Коли, прийшовши у гостини, Я чую плаття шум легкий, Ходу, чи голос безневинний, Я раптом глузд втрачаю свій. Ви посміхнулись – геть, тривого! Ви відійшли – мені нудьга. За день тортур цих нагорода – Лиш раз потиснута рука. Коли, працюючи сумлінно Ви сидите, схилившись мирно І, щастя!, поруч з вами я, У захваті я, мовчки, ніжно Милуюсь вами, як дитя!.. Чи висловити моє горе, Мою тугу, мою печаль, Коли гуляти у негоду Подекуди ви йдете вдаль? Я пам’ятаю достеменно Удвох розмови в закутку, Слід на щоці від сліз таємних, Й мелодію, сумну таку... Аліно! Згляньтеся на мене! Не смію вимагати, ні! Любові за гріхи мої Від вас не вартий я, напевне! Зробіть хоч вигляд! І без слів Ваш погляд може говорити! Мене не важко обдурити!.. Я б сам пошитися волів!
|