Я вас люблю, – хоч я гнівлюсь, Хоч труд і стид цей ні до чого, І в цьому, сповнений тривоги, Я біля ваших ніг клянусь. Мені не личить це, та й роки... Пора вже розумнішим буть. Але в душі загинув спокій, Бажання щастя в ній живуть. Без вас, нудьгуючи, зітхаю, А з вами сумно, – я терплю Й сказати пристрасно бажаю: Мій ангеле, я вас люблю! Коли з вітальні я почую Ваш крок легкий і плаття шум, Чи голос, що серця чарує, Я трачу раптом весь свій ум. Всміхнетесь ви – і геть скорбота, Не дивитесь, – журба гірка. За день страждання – нагорода Бліда коханої рука. Коли, схилившись над в’язанням. Над п’яльців рівним коливанням Ви зір ховаєте ясний, Я, ніжним сповнений коханням, Милуюсь вами, раю мій! Чи вам про смуток мій сказати, Мою ревнивую печаль, Коли рушаєте гуляти Ви дня похмурого у даль? І ваші сльози у куточку, Й розмови, що єднали нас, І наша подорож в Опочку, І музика в вечірній час?.. Аліно! Згляньтесь на страждання. Благать не смію щастя в вас, Бо за гріхи в минулий час Не вартий, може, я кохання. Та хоч прикиньтесь! Зір з-під вій Все може висловить чудово. Мене дурити можна знову, – Я й сам дурить себе радий.
|