|
Я вас кохаю, хоч і злюсь На почуття свої невчасні. І сам у дурості нещасній Я вам відверто зізнаюсь. Душевні муки й хвилювання Мені не личать ажніяк. Та впізнаю з усіх ознак: Моя хвороба – то кохання. Без вас нудьгую й позіхаю, При вас сумую, та терплю І тільки нишком промовляю: «Мій ангеле! Я вас люблю!» Коли я чую із вітальні Легкий ваш крок, чи сукні шум, Чи голосок долине дальній, Я вмить втрачаю весь свій ум. Вам зустрічатися не шкода, Але й розлука не тяжка. За день страждання нагорода – Бліда й безтрепетна рука. Коли ви часом за в’язанням Мене дивуєте старанням, Або беретесь за шиття, Я з неземним зачаруванням Милуюсь вами, як дитя! Та де подіть розчарування, Таємні ревнощі й печаль, Коли без мене на гуляння Ви десь рушаєте у даль? А ваші сльози у куточку Глухої, пізньої пори, І ці поїздки у Опочку, І фортеп’янні вечори? Аліно! Згляньтесь наді мною! Невже діла мої лихі, І через всі старі гріхи Любов здається вам смішною? Але удайте, хоч на мить, Що й ви закохані без тями! Вам легко грати почуттями: Я радий сам себе дурить!
|