|
Жив на світі рицар бідний, Простий серцем, мовчазний, З виду хмурий, непогідний, Духом смілий і прямий. Мав він видиво єдине, Непіддаване уму, І воно з тії хвилини В серце врізалось йому. Близ Женеви, в мить щасливу, На шляху біля хреста Бачив він Марію-діву, Матір господа Христа. Повен думкою палкою, На жінок він не зважав І до гробу ні з одною Ані слова не сказав. Він увесь свій вік короткий Сталлю лоб свій закривав І собі на шию чотки Замість шарфа прив’язав. Ні Отцю, ні Духу й Сину Не молився паладин, Мав молитву лиш єдину, Дивна був людина він. Він проводив цілі ночі Перед образом святим, Лиш на Діву зводив очі Він у захваті сумнім. Повен вірою й любов’ю, Вірний обраній меті, Ave, Mater Dei1 кров’ю Написав він на щиті. І в той час, як паладини, Страх і помста ворогам, По рівнинах Палестини Мчались в честь коханих дам – Lumen coelum, sancta rosa!2 Він ревів, як ураган, І, мов грім, його погроза Побивала мусульман. Він вернувсь у замок дальній, До похмурих, давніх стін, І в любові вмер печальній Без дарів причастя він. Як із світом він прощався, Дух лукавий прилетів, Душу рицаря збирався До своїх забрать країв: Він, мов, богу не молився, Він не відав, мов, поста, Непристойно залюбився Він у матінку Христа. Та пречиста захистила Від докорів тих його, В царство вічнеє впустила Діва рицаря свого.
1 Радуйся, матір божа (лат.). – Ред.
2 Світло небес, свята трояндо (лат.). – Ред.
|