|
Жив на світі лицар бідний, Завжди простий і сумний, Виглядом хмурний і блідний, Але духом запальний. Приворожений марою, Взятий мрією в полон, Він позбавився спокою, Загубив назавжди сон. Вчувши в грудях дивні сили, Він душею спопелів І з жінками до могили Слова мовить не хотів. Замість хустки чоток нитку Він на шию нав’язав І з лиця крицеву сітку Ні для кого не здіймав. Повний чистою любов’ю, В молитовній самоті, A. M. D. своєю кров’ю Він накреслив на щиті. І в пустелях Палестини В час, коли між скель стрімких Мчались дико паладини, Дам взиваючи своїх, Lumen coelum, Sancta Rosa! Він гукав крізь лють і гнів, І як грім його погроза Побивала ворогів. Повернувшись в край свій дальній, Сам він жив між темних стін, Все безмовний, все печальний, Мов безумець, згинув він.
|