Років шалених радість нині згасла.
Похмілля залишилося неясне.
Втім, як вино, той смуток давніх днів
У серці чим старішав, тим міцнів.
Мій шлях сумний. Віщує труд і й горе
Майбутнього схвильованеє море.

Але не хочу, друзі, я вмирать,
Я жити хочу – мислити, страждать.
І вірю я, що буде насолода
Між злиднів, піклування і негоди.
І ще не раз гармонія сп’янить,
Над вигадкою сльози стану лить,
І, може, на мою зорю прощання
Сяйне усмішка чистого кохання.
Ніна Сапригіна2022