Років шалених радість нині згасла. Похмілля залишилося неясне. Втім, як вино, той смуток давніх днів У серці чим старішав, тим міцнів. Мій шлях сумний. Віщує труд і й горе Майбутнього схвильованеє море. Але не хочу, друзі, я вмирать, Я жити хочу – мислити, страждать. І вірю я, що буде насолода Між злиднів, піклування і негоди. І ще не раз гармонія сп’янить, Над вигадкою сльози стану лить, І, може, на мою зорю прощання Сяйне усмішка чистого кохання.
|