|
Шалених літ веселощі змертвілі, Як хміль важкий, мені тепер не милі; Але, як мед, журба сподавня лиш В моїй душі чим далі, тим міцніш... Мій шлях сумний: віщує труд і горе Прийдешнього бурхливе, грізне море! Але, брати, не хочу помирать! Я хочу жить, щоб мислити, страждать, І відаю, що стріну раювання Серед турбот, і стогону, й страждання... Знов мрією поезії уп’юсь, Над вигадом сльозами обіллюсь, І може стать, що захід мій востаннє Ще привіта ухмилкою кохання?!
|