|
Шалених літ погасле раювання Важке мені, як те похмілля зрання. Та як вино, турбот минулих рій Тим дужчий, чим старіш в душі моїй. Мій шлях сумний! Пророчить працю й горе Мені будущини хвилясте море. Та вмерти, друзі, не збира ще хіть! Я хочу жить, щоб думать і терпіть. Я шевно ще скоштую насолоди Серед скорбот, турбот і недогоди... Гармонією знов уп’юсь часами, Над вигадом весь обіллюсь сльозами, І може ще мій захід хоч на мить Усмішкою любов озолотить.
|