|
Ні, ні, не можу я, не смію більш мерщій Любовним почуттям безумно віддаватись! Тепер я бережу суворо спокій свій І серцю не даю палать і забуватись; Ні, годі вже кохать! Чому ж мені, проте, Та часом не пірнуть у марення-горіння, Коли негадано у далині пройде Небесне, чисте, молоде створіння, Пройде й сховається? Але невже мені, Ясною дівою милуючись журливо, Не можна стежити за нею в тишині, Благословлять її, щоб вік жила щасливо, Їй блага побажать в дорозі життьовій І миру для душі в дозвіллі несхмарнілім, Всього – і щастя теж тому, хто любий їй, Хто діву назове своїм подружжям милим.
|