|
Я пам’ятаю мить чудову: Ти – промінь ранньої роси, Як привид, марево казкове, Як геній чистої краси. В імлі безрадісної туги, Серед людської метушні Твій голос наче срібна фуга Звучав у кожнім моїм сні. Роки, неначе кулі сніжні, В тумані мрії розбрелись, І я забув твій голос ніжний, Небесний образ розчинивсь. Дні йшли у мороці будення, Шкребли, як колючки тернові – Без віри, радості, натхнення, Без сліз, без подиху любові. Аж ми зустрілися ізнову: Співають альти і баси, Ось привид – марево казкове, Ось – геній чистої краси. Ти і надія, і спасення, І серце б’ється моє знов: Ти моє щастя і натхнення, Життя, і сльози, і любов!
|