|
Я пам’ятаю мить ту дивну, переді мною раптом ти з’явилась, як легке видіння як геній чистої краси У безнадії та печалі, У галасливій метушні Чув ніжне голосу звучання, Снив милі риси уві сні. Роки минали. Вихор бурі Колишні мрії геть відніс, І голос ніжний твій забув я, Й красу твоїх небесних рис. У глушині, в’язниці темній Тяглися дні мого буття Без божества, і без натхнення, Без сліз, кохання, без життя. Душа позбулась сну-томління: І ось з’явилася знову ти, з’явилась, як легке видіння як геній чистої краси. І серце стукає блаженно, Воскресло все із небуття, І божество є, і натхнення, Кохання, сльози і життя.
|