|
Я пам’ятаю мить чарівну, Що прикро зринула на пси, Коли з’явилась ти так дивно, Мов геній чистої краси. В тривозі суму безнадійній, У галасливій метушні Лунав твій довго голос мрійний І риси марились ві сні. Роки збули. Дух буревію Розвіяв чар колишніх мрій. І я забув той блиск крізь вії Та чародійний образ твій. На самоті, в мороці цюпи Спливав поволі час буття, Натхнення й божества позбутий, Любові сліз й смаку життя. Та прокидання з ранком лине. Ти знову тут в сльозах роси, Немов видіння швидкоплинне, Як геній чистої краси! І серце калатає щемно, Для нього воскресають знов І божество, і шал натхнення, Й життя, і сльози, і любов.
|