|
Ту дивну мить я пам’ятаю, Коли мені з’явилась ти, Немов святе видіння раю, Неначе геній красоти. З тих пір в зажурі безутішній, В томлінні потаємних мрій Звучав мені твій голос ніжний І часто снився образ твій. Йшли роки. Захват мій колишній Розвіяв часу вітровій, І я забув твій голос ніжний, Забув небесний образ твій. В глуші, у клопотах щодення, Тягнулись роки забуття Без божества і без натхнення, Без сліз любові, без життя. Душі пробудження стрічаю: І знов мені з’явилась ти, Немов святе видіння раю, Неначе геній красоти. І, чуючи твоє імення, Я весь тремчу. Воскресли знов І божество моє, й натхнення, І сльози щастя, і любов.
|