|
Ні, не питай, чому тужлива дума Серед забав оповива мене, Чому мій зір блукає, повен суму Чому життя не надить чарівне. Та й не питай, чому навік душею Я розлюбив веселість і любов. І жодної не назову своєю: Хто раз кохав, не покохає знов, Хто щастя знав, той щастя не зазнає. Коротка мить – і радості нема. Від юних днів, від пестощів і раю Нам тягота лишається сама.
|