|
Добра чужого не бажать Мені наказуєш ти, боже; Отож чиню я все, як гоже, Та як жагою керувать? Я друга скривдить не бажаю, Не хочу я його села, Не треба і його вола, На все спокійно поглядаю: І дім, і скот його, і раб Для мене марна благостиня. Але коли його рабиня Прекрасна... Господи, одваб! Або коли його дружина – Небесний ангел красоти, – О боже праведний! прости, Хоч заздрість і тяжка провина. Як серцю можна наказать? Як мрій позбутись полум’яних? Хто може не кохать коханих? Хто раю може не бажать? Дивлюся, млію і зітхаю, Але обов’язку корюсь, Я серце потурать боюсь, Мовчу... і потайки страждаю.
|