|
Тікай, щезай з моїх очей, Кітери втішная царице! Де ти, де ти, царів погрозо, Свободи непідкупна жрице? Зірви з моєї голови вінок, Розбий розпещеную ліру! Хочу співать свободу миру, На троні поразить порок. Відкрий мені спасенний слід Того високого душею галла1, Якому серед лютих бід Ти смілі гімни піддавала! Любимці змінної судьби, . Тирани світу, о, здригайтесь! А ви мужайтесь, підіймайтесь, Вставайте, гноблені раби! О горе, де лиш кину оком, Скрізь батоги, кайдани та погрози, Закон, потоптаний пороком, Неволі немічної сльози. Скрізь власть в неправедних руках, Пересудів густі тумани, Скрізь гніт неволі, смерті страх, До слави пристрасть та обмани. Лиш там, у вільнім краю тім2, Не чути стогону людського, Бо в зв’язку з вільністю святім Стоїть закону власть мідного; Хоронить всіх твердий закону щит, А взятий вірними руками Свобідних горожан над всіми головами Меч правосудія блищить. Усякий злочин звисока Разить він праведним розмахом, Бо непідкупная рука Ні жадністю не зв’язана, ні страхом. Тебе на свідка кличу я, Ти мучениче помилок безславних; За предків в шумі бур недавних Скотилась царська голова твоя. На ешафот вступає Людовік При виді мовчазливого потомства; Чолом розвінчаним лриник На ту криваву дошку віроломства... Мовчить народ, закон мовчить, Паде злочинная сокира, І самовладная порфіра На галлах скованих лежить.
1 Вольтера, якого твори читав Пушкін іще в ліцеї.
2 Очевидно, натяк на Францію, що тоді вважалася пристановищем і колискою свободи.
|