|
Про дальню мріючи отчину, Ти залишала край чужий; Я пам’ятаю цю годину, І плач, і стогін мій смутний. Мої похолоділі руки Тебе боялись випускать; Боління тяжкого розлуки Мій зойк благав не припинять. Та від гіркого цілування Ти одвела уста свої; Із краю хмурого вигнання Ти в інші кликала краї. Ти говорила – в день стрівання Під небом вічно голубим, В гаю оливнім, цілування Ми зіллєм в захваті новім. Та там, де пишні небозводи Блищать, синіючи кругом, Де коло скель дрімають води, Заснула ти останнім сном. Твоя краса, твої страждання, Все зникло в урні гробовій – Зник і цілунок обіщання... Та жду його: він буде мій...
|