|
Вертаючись в отчизну дальню, Ти покидала край чужий; В годину пам’ятну, печальну Я довго плакав, друже мій. Тебе мої холодні руки Хотіли вдержать хоч на мить І хвилю чорної розлуки Хотів мій стогін зупинить. Та від гіркого цілування Ти одвела уста свої, З землі похмурого вигнання У інші кликала краї. Ти говорила: в іншу днину, Де сплять оливкові сади, Цілунків радісну хвилину Ми поєднаєм назавжди. Але в краю, де небозводи Іскряться в синяві, ясні, Де тінь олив лягла на води, Заснула ти в останнім сні. Твоя краса й страждання трунок У пітьмі зникли гробовій, Але побачення цілунок – Він за тобою: він же мій...
|