|
О жах який – з ума зійти! Ні, легше з торбою піти, Зазнать голодних мук. Не те, щоб розумом моїм Я дорожив; не те, щоб з ним Боявся я розлук. Коли б на волі я лишивсь, Як прудко бігти б я пустивсь У темний ліс мерщій! Співав би я у маячні, Знайшов би чари в глибині Безладних, дивних мрій. Вслухався б я у гомін хвиль, І задивлявсь на далеч піль, На хмари в небесах. І сильним, вільним був би я, Як вихор, що зміта поля, Ламає дуб в лісах; Та от біда: зійдеш з ума, Жахливим станеш, як чума, І враз тебе запруть. На ланець візьмуть, бідака, І через грати, як звірка, Дражнить тебе прийдуть. Щоночі чути буду я Не чистий голос солов’я, Не дальній шум дібров – А крик товаришів моїх, Лайки наглядачів нічних, Виття та дзвін оков.
|