|
Він поміж нами жив, Між племені йому чужого; злості В душі своїй до нас не мав, і ми Його любили. Мирний і уважний. Він навіщав розмови наші. З ним Ділились ми надіями ясними І співами (він мав натхнення вище І звисока на світ дивився). Часто Він говорив про ті часи грядущі. Коли народи, позабувши чвари, З’єднаються в одну сім’ю велику. Ми чуйно слухали поета. Він Подавсь на Захід – і з благословенням Його ми провели. Але тепер Наш мирний гість став ворогом – і ядом Свої слова, в догоду буйній черні, Він напуває... І здаля до нас Доходить голос злобного поета, Знайомий голос!.. Боже! Освяти В нім серце правдою твоєю й миром І поверни йому...
|