|
Сиджу я в темниці, де камінь цвілий, Годований в рабстві орел молодий, Сумний мій товариш махає крилом, Поживу криваву клює під вікном. Клює – і за грати очима жене, Так ніби зі мною задумав одне; Він поглядом кличе і криком-плачем, І крикнути хоче: «Давай-но втечем!» Ми вольнії птиці, – мій брате, пора! Туди, де з-за хмари біліє гора, Де звільна синіє морська течія, Де в небі гуляє лиш вітер... та я!
|