|
Сижу я в темниці, дивлюся з-за ґрат: Край муру теж бранець – орел, мій співбрат; Журливо махає недужим крилом, Кріваве щось дзьоба, як раз під вікном... І рве та шматує, та зорить в вікно, Немов би замислив зі мною одно, І клекотом вабить зір темрявий мій І хоче промовить: «Тікаймо мерщій! Ми вільнії птахи: гей, час і пора! Туди, де з-за хмари біліє гора, Туди, де синіють за мною моря, Туди, де гуляєм – лиш буйний та я!»
|