Сиджу у в’язниці, безсилий, блідий.
А зрослий в неволі орел молодий, –
Мій бідний товариш, – махає крилом
І їжу криваву клює під вікном.

Клює й поглядає крізь грати в вікно,
Неначе зі мною зріднився давно,
І хоче сказати: «Ми тут помремо»,
І поглядом кличе: «Давай втечемо!

Ми вільні, ми – птахи; пора нам, пора
Туди, де з-за хмари біліє гора,
Туди, де з-за моря зринає зоря,
Туди, де гуляє лиш вітер... та я!..»
Олександр Грязнов?