|
Сиджу у закові, в темниці сирій. Змужнілий в неволі орел молодий, Сумний мій товариш вдаряє крилом, Кривавий наїдок клює під вікном. Клює й заглядає до мене в вікно, Неначе зо мною намислив одно; І поглядом кличе, і криком своїм, І вимовить хоче: «Здіймайся, летім! Ми вольнії птахи, пора, брат, пора! Туди, де з-за хмари біліє гора, Туди, де синіє морська течія, Туди, де гуляє лиш вітер... та я!»
|