В солодкім затінку фонтанів І стін, оббризканих кругом, Поет бувало тішив ханів Перлових наспівів разком. На нить веселої хвилини Низав він в хитрій простоті Прозорих лесток намистини І мудрість – чотки золоті. Любили Крим сини Сааді, Майстри в поезії тонкій, І розгорнуть бували раді В Бахчисараї зошит свій. Поеми їхні розстилались. Як еріванські килими, На учтах ними прикрашались Гіреїв пишні тереми. Та жоден чародійник милий, Володар співів і думок, Не появив такої сили В складанні віршів та казок, Як той, хто мислі мав крилаті, Хто в тій родився стороні, Де мужі грізні та кошлаті, А жони – гурії земні.
|