|
В осінні дні, коли готовий Я на дозвіллі віршувать, Мені ви радите, братове, Роман мій далі посувать. Ви кажете і недаремно, Що не годиться, ба й нечемно, Урвавши оповіді звук, Її мерщій давати в друк. Що мав своєму я герою Дружину хоч яку знайти, Чи у труну його звести, Та й попрощатися з юрбою Осіб роману дійових. І вивести на світло їх. Ви кажете: «По божій волі Іще живе Онєгін твій. Отож іди вперед поволі, Півсонні лінощі розвій. Зі слави, як статечні люди, Збирай оброк хвали й огуди, Малюй і франтів городських, І милих панночок своїх, Війну і бал, палац і хату, І келью... і гарем, Бери тим часом день за днем Із публіки помірну плату, За том карбованців по п’ять – Легеньке мито, що й казать».
|