|
Була пора: наш празник молодий Сіяв, шумів, трояндами квітчався, І дзенькіт чаш у звук пісень вплітався, І здружено сидів наш гурт тісний. Тоді, в душі невігласи недбайні, Жили простіш і легше ми усі, Пили за наші сподівання сяйні, За молодість в її ясній красі. Тепер не те: гульливий празник наш За роки ці, як ми, відбіснувався, Він споважнів, ущухнув, загадався, Став тихший брязк його бенкетних чаш. В нас бесіда не так грайливо ллється, Смутніше ми і ширше сидимо, Рідкіше сміх поміж пісень несеться, Частіше ми, зітхнувши, мовчимо. На все пора: вже двадцять п’ятий раз Святкуєм день ліцею заповітний. Минає час, невпинний, непомітний, – Як він змінив усіх присутніх нас! Ні, не дарма вже чверть століття лине! Не ремствуйте: скоритись долі слід. Чи може змін не звідати людина, Коли навкруг зміняється весь світ? Згадаємо ж, о друзі, – від пори, Коли усіх нас долі поєднали, Скількох подій ми свідками бували! Мов іграшки затаєної гри, Металися збентежені народи, І зводились, і падали царі, І кров людей то слави, то свободи, То гордості вкривала вівтарі. Згадайте ви: коли створивсь ліцей, Як цар для нас відкрив чертог царицин, І ми прийшли. І нас зустрів Куницин, Вітаючи між царственних гостей. Ще спав борвій дванадцятого року. Наполеон тоді ще не спізнав Великого народу міць глибоку, – Він ще вагавсь, погрожував і кляв. Згадайте ви: текла за раттю рать, І ми братів найстарших проводжали І в дім наук з досадою вертали, Бо заздрили тим людям, що вмирать Ішли повз нас... Звелась народна сила, Затисла Русь бундючних ворогів, І заграва московська освітила Сніги, вготовані для їх полків. Згадайте ви, як наш Агамемнон1, Узявши в бран Париж, до нас примчався. Як радо він людьми тоді вславлявся! В якій красі ступив тоді на трон Народів друг, захисник їх свободи! Згадайте ви, як оживились знов Оці сади, оці живлющі води, Де славний свій спочинок він знайшов. Нема його, – і Русь він залишив, Піднесену над всесвітом здумілим. На скелі десь вигнанцем помарнілим Наполеон своє життя кінчив. І цар новий, суворий і хоробрий, На рубежі Європи владно став, І хмари знов позастеляли обрій. І ураган їх . . . . . . . . . . .
1 Агамемнон – старогрецький цар – воєначальник. Тут його ім’ям поет називає царя Олександра I.
|