IІ далі ми пішли – і страх мене обвив. Моторний бісик там, підкорчивши копито, Якогось лихваря над полум’ям крутив. Гарячий падав жир в закопчене корито, І лопавсь на вогні обсмалений лихвар. А я: «Скажи мені, що в карі сій відбито?» Віргілій же мені: «Є зміст у кожній з кар, Мій сину: лиш користь державши на приміті, Жир боржників своїх смоктав сей батько скнар І їх безжалісно крутив на вашім світі». Тут грішник смажений протяжно заквилив: «О, краще б я тонув у Леті льодовитій! О, коли б зимний дощ цю шкуру остудив! Сто я на сто терплю: відсоток нечуваний!» Тут звучно лопнув він – я очі опустив. Почувся дух тоді (о диво!) препоганий, Немов зіпсоване розбилося яйце, Чи сіркою курив челядник лікарняний Я носа затулив, я відвернув лице, Та мудрий вождь мене провадив далі й далі І каменя підняв за мідне він кільце, Зійшли ми вниз – і я узрів себе в підвалі. IIТоді я демонів побачив чорний рій, На зграю віддалік похожий мурашину – Ті біси тішились у грі якійсь гидкій: В склепіння пекла там піднісши верховину, Скляна підносилась, як Арарат, гора – І відкидала тінь на хмуру всю рівнину. Розпікши на вогні тяжкий чавун ядра, Котили вниз чорти смердючими руками Ядро – і в тім була ота пекельна гра. Гора розпалася колючими зірками. Тут інших роганів нетерпеливий рій По жертву кинувся з жахливими словами. Жону з сестрицею взяли вони мерщій І заголили їх, і вниз пустили з криком – Ті покотилися по площині скляній... Волали – я почув – вони з одчаєм диким; А скло їх різало, впивалось в тіло їм – Чорти ж стрибали вкруг із реготом великим. Дививсь я віддалік у роздумі тяжкім.
|