|
Я сонце намалюю на снігу, Порушивши легенько білосніжність, Кумедну сонця посмішку-дугу, В очах веселість, пустощі і ніжність. Пройде людина повз, не поспішить, Забуде швидко прикрощі недолі, Розтане серце від знегод на мить І сонцю посміхнеться мимоволі. Хтось вигляне уранці із вікна, Малюнок дивний на снігу помітить, Кімната стане враз така ясна, Здаватиметься кращим все у світі. Нехай його побачить на бігу І той, що до коханої мандрує. Від сонячної посмішки в снігу Хай він себе окриленим відчує. І навіть, як малюнок замете, – На жаль, не вічні радісні хвилини, – Грайливо підморгне нам сонце те, І настрій підніметься у вершини. Я сонце намалюю на снігу...
|