|
Ані жаль, що оженився Друг мою коханку взяв. Жаль, що він не поклонився, Йшов кашкета не здійняв! Ані жаль, що у розмові Б’є хурделиця січна, Ми ж сусіди з ним бідові, Ще й вікно проти вікна! Ні, не ця мене вхопила Біль-досада, а нова: Те, що з-поза саду біла Лебедиця виплива! Білі крила – сніг лискучий, А під снігом – грає кров! Птаха ця – мій біль пекучий, Моя мука і любов! При галявині, в долині, При сліпучім сяйві дня – Вже до мене не прилине І не гляне й навмання! Повз вікно, мов панахида, За добою йде доба! Закільцьовано сусіда, А, проте, й мені – журба!
|