|
...Звідкіля українська на Ладозі мова?! Задушевна, така, хоч співай кожне слово!.. – Українська?! – Не вірите?! Йване і Галю, Загляніть до тлумачника, довіртеся Далю!.. Як на те, мова давня, усім мовам взірець!.. ...Якось, Січ Запорізьку цар ізвів, нанівець!.. І заслав понад двадцять тисяч українських синів, І до моря прорити канала звелів... Козаки ж... голосіння по всій Україні!.. Помирали в болоті, у багнюці і в глині. На смертельному протязі в грунт промерзлий вгризались, У каміння, у брили, у граніт обертались!.. Щоб лягла на кістках біля моря дорога, На болоті забутім!.. Де ні чорта, ні Бога!.. ...Та, не вічно ж тим хмарам!.. Хоч би – сонце, аби-то!.. Не назавжди й зима!.. Знов весна, знову літо!.. І під Ладозьким вітром, і під вітром Балтійським, З Запорізьким, раптово, щось гранилось з військом: Як без тями від волі, геть позбувшись болячок, Козаки обіймали прибалтійських рибачок! Й супротиву не знали, як здіймались на ганок, Й до смаку цілували молодих ладижанок!.. Ще й пісень дарували!.. І спадковість здорову!.. Й українську, з піснями, їм сповідали мову!..
|